Молодь бажає проявити ініціативу, але не завжди може, бо ми накладаємо своє «вето», думаючи що цим робимо добро своїм дітям, але чи це так?
Якщо у тебе вистачить мужності читати далі? – читай, але прошу: не впадай відразу в емоції, висновки зроби згодом.

Коли ти позбавляєш свою дитину права вибору і думаєш, що це добра справа, то подумай над тим, що коли ти застерігаєш її від невдачі, поразки і небезпеки, то застерігаєш також він правдивого життя, яке часто складається з невдач, небезпек, трудностей. У молоді також залишається осадок, що вони не скористалися можливістю своєї волі, що їх применшили, їх позбавили належної довіри.

Це правда, що вони, коли виростуть, будуть нам вдячні, бо зрозуміють: чому саме ви не дали їм дозволу зробити те і те, але також правдою є те, що вони всерівно будуть шукати інших можливостей, щоб використати свою волю і сповнити свої бажання, але цього разу буде вже без досвідченого батьківського ока і без материнського розуміння, що гарантують підтримку у кожній ситуації життя. Своїми заборонами ми привчаємо робити помилки без нашої присутності. Так поступово нищимо довіру.

Дорогий батьку і мати, Ти правий/ва, що дали життя своїм дітям і, тому, вони мають бути вашими у повному розумінні цього слова. Та все ж не забуваймо, що це найперше була Божа воля: дати тобі це потомство! Значить, батьки – співпрацівники Бога, а не якийсь «бог-наглядач» над дитиною. Якщо Господь не порушує волі людини, то чому хочеш зробити це ти?

Ти маєш оправдання, що деколи потреби твоїх дітей дійсно є дрібницями. Тому не прислухаєшся до них, або й гірше: насміхаєшся з них. Але, коли позбавляєш можливості своїх дітей, щоб вони виявили свої потреби, то водночас ти підсвідомо вчиш, як відноситися до людей із потребами. Хто зна, може, колись прийде час і ти на власному досвіді відчуєш, що це означає бути самому із своїми проблемами чи потребами.

Навчаючи своїм прикладом зверхності, поверховості, формальності, байдужості, насмішки, ти робиш вклад у свій осінній вік. У цей період ти будеш одним із потребуючих? І чи твої знання не стануть у пригоді твоїм дітям? Тоді, ти відчуєш твою науку вже на собі…

Хтось сказав: нитку довіри легко розірвати, а мур недовіри сам зводиться. Це означає, що коли ти насміхаєшся із думок твоїх дітей, або не сприймаєш із належною довірою чи увагою, то твої діти почнуть шукати інших людей і будуть мати довіру до них, а про довіру до тебе тобі залишиться лише мріяти і можливо згадувати.

Перед батьками стоїть велике завдання. Крім матеріального забезпечення потрібно ще навчити дітей робити правильні рішення у житті. А це означає: дати можливість ризикнути зробити особисті рішення і жити згідно цих рішень. Саме тому дуже важливо, щоб у малому віці вони на малих помилках, навчились не зазнавати великих невдач.

Але ж вони можуть зазнати поразки, але водночас вони отримають від батьків, приклад як перенести ці поразки.

Але вони можуть розчаруватися в собі та в інших. Але ти будеш першим, хто відкриє їм очі на правду.

Але вони можуть завдати матеріальної шкоди. Так, але здобудуть те, що ціле життя буде давати прибуток – бо стануть великою людиною із великим особистим досвідом.

Але таким чином, можна їх втратити через те, що відчують волю. Так, але коли повернуться, то залишаться назавжди, довіряючи вашій любові.

Ці слова до болю нагадують одну історію. А може, це притча про блудного сина і доброго батька? А може нагадають твою історію життя?