Один чоловік образив свого друга. Після вечері він довго роздумував про те, що завдав великого болю своєму найкращому товаришу. Він вирішив негайно піти і перепросити його. Захотів принести йому мир і утішення!
Хоч було вже пізно, але він все ж наважився піти до нього. Коли подзвонив у двері, ніхто не відповідав, але було видно, що хтось є вдома.
Тоді він почав ще голосніше стукати і коли почув голос друга, то попросив у нього прощення вголос. Відповіді не було.
Тоді він ще голосніше сказав і далі продовжив стукати в двері.
Голос з дугої сторони дверей недружелюбно відказав, що йому краще йти геть. Але це не допомогло і той далі продовжував наполягати на розмові.
Через деякий час різко відкрились двері і було лише чути слова – погрози і зневаги….
Згодом можна було бачити одного чоловіка, котрий йшов по вулиці і буркотів собі під ніс у великому гніві.
Якщо прислухатись, то це були слова звинувачення, прокльону, дорікання. Але виразніше з усіх слів було чути: “Ось, так завжди, хочеш людині зробити добро, а стаєш ще сам винним….” Дивним було те, що у того ж чоловіка за кілька днів з’явилась рана, яка чомусь не гоїлась. Коли він пішов до лікаря, то лікар розпитав усе і коли дізнався про процес лікування, сказав дивну річ. Справа в тому, що чоловік відразу приймав багато ліків і постійно перемотував рану. Ось тому, лікар виписав простий рецепт.
Надпис був великими буквами: ДАТИ РАНІ СПОКОЮ!