У нашому житті за все потрібно платити. Хочеш чи не хочеш, але свій внесок мусиш дати і навіть, якщо десь схитруєш, то це тільки, щоб зменшити оплату.
Деколи ми робимо помилки, за які теж потрібно платити, пожинати результат того, що ми зробили чи то з нашої вини, або ж без нашої вини, але за нашою участю.
Зрозуміти це допоміг один випадок. Сівши в потяг, у знаному мені керунку, зручно влаштувався на вільному місці, яке було приготовлене немов для мене. Дивно, так багато було зайнятих місця, а це залишилось вільне, та ще й біля вікна.
Здогадуюсь, що щойно тут хтось сидів і на зупинці, де я сів у поїзд, це пасажир вийшов, залишивши своє місце мені. Мені повезло… тішуся і думаю, наскільки я везучий чоловік.
Дивлюся у вікно. Насолоджуюся краєвидами дарованими сьогоднішнім сонячним днем. Ця краса скоро закінчується. Починаються виднітися будови сучасного міста. Для мене це знак готуватися до виходу. Перша зупинка, друга і зараз буде моя. Підходжу до дверей виходу. За кілька хвилин буду вдома. Буде смачна вечеря і відпочинок…
Мої мрійливі думки перериває несподівана реальність. Поїзд не зупинився на моїй зупинці. Він спокійно продовжував свій рух. Щось не так. Я поглянув у вагон, але ніхто не метушився. Всі спокійно продовжували свою подорож, лиш я один бентежився.
Найшовши провідника, отримав просте пояснення цей поїзд згідно встановленого розпорядку ніколи не зупиняється на малих станціях, тому наступна зупинка буде аж у наступному місті. Я просто помилився, сівши перший раз у поїзд, який рухався у моєму напрямку, але не зупинявся на моїй станції.
Було гірко прийняти цю реальність своєї необачності. Найгірше те, що я мусів далі зайняти своє зручне місце, чекати кінця моєї авантюри. Немає гіршого чекати, а особливо коли нічого не можеш змінити. Мусиш чекати до завершення своєї помилки.
На наступній станції вийшов. Господь відразу подарував мені підтримку. Я не був одинокий, хто помилився поїздом. Це почув від жінки, яка тримаючи за руку сина, прямувала до каси. Вона впівголоса пояснювала сину: «А зараз йдемо купити квиток, щоб вернутися назад до нашої станції».
Син був ще малий, тому далі надокучав своїми запитаннями. Махаючи папірчиком в руках, він запитав: «Але ми вже маємо квиток». «Цей квиток вже не дійсний, ми його вже використали. Мусимо купити інший, щоб повернутися додому». Потім підморгнула йому і сказала: “Ми зробили помилку, а тепер, щоб виправити її, маємо заплатити певну ціну. Так є: за все потрібно платити, а за помилку тим більше”.
Я витягнув гроші і простягнув у касу, щоб виправити свою помилку.
Сиджу у поїзді. Цього разу, перед тим як сісти в нього, детально перевірив чи зупиняється на моїй станції. Дивлюся у вікно і згадую про подію, учасником якої, я є ще далі.
Цю історію, я пригадав ще раз тоді, коли отримав покуту в часі сповіді. Виконуючи покуту, я собі роздумував: добре, що й у церкві дають «білет», щоб повернутися до місця свого призначення.
Я ж сьогодні, îдучи в університет, зайшла в автобус і вперше за вес час навчання сіла на місце, яке завжди мені не подобалось, але наскільки я була в захопленні, бо саме тоді опинилась просто навпроти вікна, де могла спостерігати за красою виноградників при сонячному блиску. Ми живемо, радіємо і робимо помилки, але ми не є досконалі, ми є просто особливі. Господь і так все оцінює по-іншому аніж ми сподіваємось і що в людей неможливо це в Господа можливо. І може це і добре, що ми помиляємось? Якби отець заїхав додому вчасно і без помилки, то не зустрів би жінки з дитинкою і не було би цієї історії і цих розважань…
Цікава історія, вона нагадує мені про те, що інколи ми не помічаючи що сіли не у той потяг, радіємо зручному місцю біля вікна. І закінчивши подорож у місці, на яке не сподівалися, єдине про що можемо мріяти – це квиток назад до своєї станції.
У житті також, інколи неймовірно радіючи якійсь тимчасовій вигоді, не помічаєш, що це уже зовсім не той шлях, і мусиш повертатись назад. Однак радієш, що Бог відкрив тобі це вчасно, поки є ще можливість усе змінити.
Також важливо, вчасно зорієнтуватись і не проїхати ще дуже багато чужих зупинок, бо дорога назад буде довшою та важчою. Тобто, чим більша відстань(час) від останньої сповіді, тим важче до неї приступити щоб отримати квиток додому.
Пригадались ті моменти з життя, коли я була студенткою. Вкінці тижня я їхала додому і в мене часто залишалися гроші точнісінько на білет. Уявляю собі, якби я сіла не на той потяг…
Тоді б вже самій не вдалося виправити помилку. Мабуть, потрібно було б в когось попросити допомоги. Знайти людину, якій я б була не байдужа, яка б хоч трішечки, але переживала за мене…
Так само є тоді, коли я роблю помилки в своєму житті. Самій їх виправити аж ніяк не вдається…Тоді я прошу допомоги…і завжди відгукується Той, Кому я не байдужа…Той, Який так сильно переживає за мене. Знаю, що без Його допомоги я не можу повернутися до місця свого призначення!