Дорогі браття і сестри у Христі, завершуючи шлях Великого посту, ми наблизилися до квітної неділі, до Торжества, коли згадуємо три делікатні події: воскресіння Лазаря, помазання Ісуса Марією і в’їзд до Єрусалиму.
Вокресіння Лазаря: дивує спокій і повільність Ісуса тоді, коли Йому повідомили про хворобу Лазаря, це привело до того, що Лазар помер? Він це зробив навмисне? Що думали апостоли, Марта, Марія? Вони з болем кажуть: – Господи, якби ти був тут, мій брат не вмер би! Ісус просить вірити! Лазар воскрес … Помазання Марією Ісуса. Що це було? Глибокий вияв вдячності за воскресіння брата? Та, котра раніше сиділа в ногах Господа і слухала Його слова, тепер сидить Його ногах, щоб йому дякувати? Але насправді це зробила, щоб послужити у приготуванні на Його похорон, сама не знаючи цього. А можливо більше: вчинила помазання на самого Царя! А Юда, котрий будучи так близько до Спасителя і показуючись таким турботливим про бідних, насправді постійно осуджував і був ведений злом, бо був злодій, але і в цьому Господь послужився, щоб здійснити Свій план.
Як раніше та і сьогодні чуємо заклики про дбання за бідних ціною того, щоб забрати те, що належиться Богові?
Вхід Ісуса в Єрусалим – мабуть для багатьох це був вияв цікавості, бо хотіли побачити Того, Хто воскресив Лазаря, а може це був вияв радості зустрічі Того, Хто був дуже відомим і від Кого очікували визволення з неволі? Але насправді – це виявилось проголошення Божого Царства і Його Царя! Як і зауважив Євангелист Іван: Цього не збагнули його учні спершу, але коли Ісус прославився, вони згадали, що це було написано про нього і що таке вчинено йому.
Складається враження, що тоді в Єрусалимі ніхто не розумів, що діється, окрім самого Спасителя. Так і було… Було тоді і зараз так продовжується…Ми зараз дивимось на ці події і знаємо все, що сталось і подивляємо цьому Таїнству Божої Любові.
Хоч нас інколи прориває: ну, як так вони могли, ну чому вони так зробили, ну хіба … ?
Так було і так залишилось, що ми мало що можемо зрозуміти з того, що що було і що далі діється в цьому світі, у нашому житті. А врешті: хіба від розуміння багато що зміниться? І далі: якщо все пояснювати і намагатися все зрозуміти, тоді чи найдеться час, щоб жити? Ось тому стаємо часто перед вибором: знати чи довіряти?
Страсний тиждень:
Ми входимо у тиждень Таїнства Божої присутності у Святому місті Єрусалимі – місто миру. Місто, яке мало призначення бути центром духовного життя для багатьох народів, а відкинуло Господа і Владику Свого. Народ, котрий мав честь називатися вибраним народом, показав свій упадок – не розпізнаючи Улюбленого Сина і не увірувавши в Нього.
Незрозумілі колись події: Таїнство Господньої Вечері, добровільна видача на засуд і смерть, Божественне Відкуплення, погребення і воскресіння мають стати для нас нагодою зустрічі із Живим Богом, який по-сьогодні бажає увійти в наше життя, яким би воно не було.
Можливо воно нагадує той Єрусалим?
Дорогі Богові, Ісус хоче увійти в наше життя і бути, якщо потрібно цього, навіть розп’ятим, щоб ми увірували і стали свідками воскресіння.
Залишається: Чи ми повіримо Йому? Чи розпізнаємо Його у наступних днях?
Адже молитися – це відчути присутність Бога у Твоєму житті: живого Бога!