Будучи у в особливому місті, хочеться побачити особливі речі. Це означає побачити все те, що робить це місто особливим. Буенос Аірес – батьківщина “Танго”.Відмовитись від запрошення, щоб побачити цей танець в оригіналі , було просто негарно.
Пізнього вечора ми зайшли в один заклад, де збиралися особливі люди. Спочатку зауважив особливість в тому, що багато з них танцювали малознаний мені танець, який видавався дуже популярним хоч створений був дуже давно. Було любо спостерігати витонченість рухів, які гармонійно поєднувались у цьому танці. Вражав німий діалог жестів, який безперечно був мовою цього танцю. Інколи музика переривалась і відкривались мовчазні уста, тіло натомість мовчало, воно чекало своєї черги. Коли мої перші захоплення минули, почав зауважувати деталі.
В однієї жінки побачив закриті очі. Вона сліпо йшла за командою партнера. Рух по колу, крок вперед і назад і знову оберт. І це все закритими очима! Мій подив побачив мій товариш, місцевий житель і дав пояснення: “У цьому танці основним є довіра і відчуття іншого. Коли цього нема, то танець не буде гармонійним, буде мукою”.
Після цього пояснення, я зауважив, що всі партнерки мають закриті очі. Зауважив також, що дехто із чоловіків теж на деякий час закривав очі. У той момент хотілось назвати це “Танець закритих очей”.
Пізніше мені було легко зрозуміти: чому всі сиділи за столиками і дивились по залу немов шукали когось. Коли погляди зустрічались, то після ледь замітного знаку ставали до танцю. А деякі жінки відмовлялись, відводячи погляд. Ніхто не ображався. Всі розуміли, що довіритись іншому – це відповіально за себе і за танець.
На цьому вечорі були й такі, хто не затанцював цей танець жодного разу.
Не тільки через те, що не міг спокійно закрити очі і переставляти ноги, а основною причиною мабуть було те, що не знали, як правильно поводитись. Бракувало теорії…
Подружнє життя – це також танець, де є той, хто веде і є та особа, хто закриває очі. Коли досягають повної гармонії, то обоє можуть на деякий час закрити очі.
Відчуваєючи такт музики, двоє зливаються у гармонії любові.
Цю музику мають чути обоє, але лише один має право вести, інший має право довіритись і відповідати гармонійно на запропонований крок.
Гармонія – це злагода, злагоджена праця. Гармонія – це коли не сама-одна, а разом за взаємною згодою.
І мені часто танець пригадує про важливість гармонії. В танці дуже гарно помітно спільну працю та супутній успіх.
Дуже важливим є довіритися іншому, віддати себе в руки другої людини, яка поведе тебе через ціле життя. Взяти відповідальність за іншу людину – це теж дуже значний крок, адже ти є не один, вас є уже двоє. Люди чомусь бояться як першого, так і другого. Чому так відбувається в житті, коли є любов між двома людьми?
Так. дуже красиве порівняння.
Мабуть, це таке щастя вийти заміж за того, в довірі якому можеш закрити очі і віддатись беззастережно… Ех:)
Переконаний, скількі подружніх пар, стільки танців. Переконаний життям, що важливо танцювати свій танець, а не калькувати з батьків, знайомих, або інших, бо не станцюєш свого справжнього танку і підеш з життя нещасливим. Справа втім, як знайти свій танець? Скількі не щукав по земному, нічого путнього не виходило. То треба шукати по небесному. Господь у допомогу. Створив Бог людину по своїй подобі та дав їй Образ Свій. Створив так Бог чоловіка та жінку.
довіра – це класно. танці -це взагалі супер.
і закриті очі – ще більше романтики.(як варіант – можна дивитися у вічі одне одному)
насправді, гармонія не завжди означає закрити очі – “і хай ся діє Божа воля”.
треба вміти дивитися, а у потрібний момент закривати очі… має бути не командувач і виконавчий, а важливість думки кожного…
хоча за чоловіком (цілком зрозуміло) остаточний варіант :;))