Йдучи по центральній вулиці Буенос Аірес, чуючи музику вже знайомого “Танго” відтворюєш в уяві спогади про прекрасний вчорашній вечір в танцювальному закладі, де вперше в житті побачив танець в оригінальному виконанні. Спогади про закриті очі в часі танцю ще більше підсилюють враження. За кілька кроків видніється група людей зібраних в колі. Саме з відси чується музика. Спішиш туди, щоб знову пережити те, що відкрило тобі очі на секрет подружнього життя в гармонії. І ось пара. Танцюють. Всі плескають, роблять безчислені фото, викрикують “Браві”. Але мені щось із середи не дуже симпатизує їхне професійне виконання. Хоч багато рухів були бездоганними, та і не допорівняння майстерними, для мене все ж таки не було дуже захоплююче. За якусь мить збагнув в чому справа. Очі.
Очі були були відкриті в обох цілий час. Ні не через те, що вони дивились взаємно один на одного, а через те, що очі чомусь дивились на публіку. Звичайно натянута усмішка супроводжувала цей “радісний погляд”. Час від часу чоловік вигукував: “Готуйтесь до фото”. Після цього був артистичний рух танцю – що був нестільки складний, що аж дух захоплювало. Всі фотографували і плескали.
За якийсь час з’явився кошик для грошей. Танцюристи сміло оголосили, що вони дякують за увагу і просять скласти пожертву за виступ, а ще те, що зараз буде перерва на кілка хвилин, бо вони мусять відпочити.
Моя рука потягулась до кишені. Я якось неохоче кинув малий гріш. Напевне мені заважали вчорашні пережиття, які мені залишили враження про цей танець, як діалог довіри і грамонії відносин.
Йду по яскравій вулиці і далі продовжую свої роздуми про подружнє життя, яке також може бути як видовище. Живеш лише для інших. Робиш все, щоб сподобатись іншим. Мало звертаєш увагу на того, хто є поруч і з ким розділяєш життя. Очікуєш визнання від інших, а деколи виробляєш такі речі, що стають трудністю для тебе і партнера, але видовищем для інших. Ті, хто споглядає деколи робить фото тобі, щоб подарувати тобі, мабуть, і показати штучність твоєї усмішки і погляду, який шукає за іншими очима.
А кошик для пожертв?
Хм.. цей кошик є інакшим, невидимим, а ще він є завжди порожнім… хоч тобі хтось постійно внушає те, що він є повним… коли приходить час труднощей, ти сам переконуєшся в цьому. Залишається лише відкрити альбом і дивитися на фото …
Ці два танці об`єднює музика. Пари прислухаються до такту. Якщо слухати серцем, можна бачити інший світ. А коли серце закривається, що розбудить його? Не слова… А може знову якась мелодія? Гарного всім дня.
Слава Ісусу Христу!
Дуже гарна розповiдь. Гадаю вона щира i вiдверта.
Тiшить те, що Ви зробили певнi висновки. Вiрнi висновки.
Адже усiм не догодиш i не усiм не сподобаєшся.
Адже оточення завше змiнюється, а людина котра кохає завжди бiля Вас.
І кохає Вас щиро (а саме так i є, бо збоку виднiше) i не дивлячись нi
нащо.
Божої вам помочi!