дорогі браття і сестри у Христі, сьогодні ми знову читаємо притчу про жінку поганку, яка просила про оздоровлення своєї дочки(Євангеліє від Матея 15, 21-28.).

Те, що мати просить за свою дитину – це для нас є звичайною поведінкою матері. Подібні історії ми зустрічаємо  часто: кожна добра мати не може бути байдужа до своєї дитини і тому завжди готова йти «хоч на край світу», що хоч трохи допомогти своїй дитині. Але у нас може викликати подив те, як Господь ставиться до неї.

Бо слова про помилування, про утіху всіх втомлених та обтяжених у цій ситуації не співпадають з дійсністю. Вона повірила і прийшла, а Він?

Не важко зауважити, що на початку її звернення Христос немовби не звертає на неї увагу.

Лише після того, як його апостоли об’єднані підійшли до Учителя, Він перериває тишу і починає діалог. Діалог виявився не простим.

Щоб зрозуміти всю складність історії і водночас її прекрасне завершення, а радше продовження, нам потрібно знати контекст, в якому відбувалась ця подія.

Євангелист Матей перед тим описує зустріч Ісуса із фарисеями і їхню суперечку, де Христос старається показати, що є важливим у духовному житті, що насправді осквернює людину… ця суперечка була на очах в апостолів, які також переживали мить духовної кризи. Кого слухати? Учителя, який порушує їхні переконання, що отримали від старших поколінь, чи далі зберігати приписи, як цього суворо навчали фарисеї та книжники?

На прохання апостолів помогти жінці поганці Ісус сказав:

– Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля.

Можемо сказати, що тут Ісус немов би повторює науку старших про вибраність народу. Така холодна відповідь не могла бути відповідь на таку делікатну ситуації – це розуміли всі!

Але тепер як бути із жінкою?

Але хто є цими вівцями Ізраїля тепер?

Коли ж сам народ відкидає посланого Сина Божого і не чує Його, не вірить Йому?

Коли  ж ті, котрі мають подавати приклад і через яких мають навернутися інші народи, сам потребує навернення?

Цю тишу перериває сама жінка.

Вона підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: «Господи, поможи мені!» Саме вона дала відповідь на це питання: визнає Його Сином Давида, Месією, кланяється Йому, як Господеві і просить Його показати свою могутність над злим духом.

Дала відповідь жінка, яка буде вдовольнятися крихтами віри, щоб визнати Христа своїм Спасителем. Яка не буде претендувати на участь при столі, називатися формально «дитиною». Але насправді є учасницею Трапези Господньої, як багато інших, котрі через те, що повірили стали називатися по вірі дітьми Божими.

О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.

Дорогі в Христі, як бачимо ця історія не була випадковою трудністю, але відчувається, що Христос після Назарету йде в сторони Тиру та Сидону не випадково. Йде після не прийняття Його Месію народом, що немов би Його чекав. Такий відкинутий своїми Він зустрічає тільки цю жінку чужинку, якій немов би відмовляє допомогу позбутися злого духа. Саме вона звертає увагу на крихти віри, а не офіційна участь при трапезі у Царстві Божому.

Цей випадок мабуть дуже сильно зворушив учнів і вони з великою сміливістю пішли до всіх народів і голосили Євангелії. Просили Господа за тих, кого відкидали.

Тебе?