Дорогі браття і сестри, ми продовжуємо приготовлятись до Великого посту, до особливої пори нашого покаяння. Це чергова нагода звернути увагу на те, чи ми йдемо стежками нашого життя у правильному напрямку. Бо гріх – це зійти з правильної дороги, це відвернутись від Бога і шукати собі іншої цілі, намагаючись бути кимось іншим.

 Ми, християни, обʼєднуємось у цьому спільному ділі, щоб підтримати один одного і ще більше відчути, що ми не самі. Маємо нагоду разом звернути увагу на те, чи ми часом не зхибили і не зійшли з дороги спасіння, а навіть, якщо й так сталось, то можемо спільними стараннями навернулись.

Покаятись інколи здається неможливим, але це стається тоді, коли покладаємось лише на свої сили. В одинокості криється прихована небезпека, яка спочатку створює ілюзію твоєї немов величі і всесильності, захоплює миттєвим поривом, а потім доводить до виснаження і безсилля. Захоплення дуже часто плутають із натхненням, що на відміну від першого  походить від Бога. 

Захоплення, походить від людини і вертається до людини, щоб дати дозу задоволення, самореалізації та почуття успішності. Такий стан не триває довго  і не має потім сталого продовження, це короткочасна дія, яка спонтанно виникає і потім безлідно згасає. 

Духовне життя не може бути у стані захоплення, бо це відповідь поклик Бога, який тебе надихає Своє постійною присутністю, надихає Своїм прикладом і Своїми ділами. Тому надхнення не проминає і залишає в людині приємне відчуття тихої постійної радості.

Тому нам постійно потрібно бути уважними на відчуття присутності Бога, щоб ми, спокушені різними захопленнями, часом не відійшли від Нього і не втратили самих себе, бо відходячи від Бога, ми втрачаємо себе, як дітей Божих, як це сталось у притчі, яку розказав Ісус про баьтка і двох синів. 

Ця притча показує захоплення синів: одного, як того, що захопився ідеєю бути вільним від батька і стати кимось іншим. Можливо таким, які були ті, хто був в чужому краю … Можемо сумніватись, що син радився із батьком у цій справі, радше поставив його перед фактом. І тут міг статись конфлік. Але не стався.
Дивує поведінка батька, що погоджується з таким рішенням сина.
Дивує поведінка батька, ще тим, що Він немов знав все наперед, бо чекав на повернення.
Дивує, що цей спокій батька зберігається у всіх ситуаціях поведінки сина.
Згадуються слова апостола Павла про Любов, що вона не бешкетує, не бентежиться, а довготерпить! 

І це дало велкий результат, бо син після особистої поразки від захоплення не мав страху повернутись додому. Не мав страху зізнатись, що він попав у біду. Це була перша і єдина думка: треба вертатись додому. Хоч він забрав свою частку майна і здавалось би нічого вже не має його у домі, але він не зміг забрати любов батька із собою! Міг взяти із собою лише  чудові спогади про відносини з батьком, про Його любов, про атмосферу спокою…
Любов – це не є якась річ, це не є “щось”, це живі відносини, це звʼязок, яки обʼєднує людей між собою! Коли його перериваєш, тоді відносини холонуть, або й взагалі зникають.
Якщо любиш, то не залишиш, то не порвеш відносин, бо це буде мати гіркі наслідки.

У притчі показано, як відстань і оточення змінили сина. На кого він став подібним? Не випадково, опамʼятавшись, не може назвати себе “сином”. Вже згідний бути рабом, наймитом, бо розуміє, що він дуже низько опустився. Натомість батько завжди залишився Собою – незмінним. Він був Добрим батьком і залишився ним незалежно від повевіднки сина.

Єдиний спосіб повернути собі себе і не втратити себе цілковито – це вернутися.

Син вертаться, але чому він був переконаний, що батько прийме його, як наймита, а не як сина?
Батько в черговий раз показує своє правдиве обличчя: повертає звання Сина. Батько не може по-іншому, він батько і тому він бачить тебе завжди, як батько, щоб ти відчув, що ти є його Син, його дитина.

Дорогі у Христі, якщо ми не відчуваємо себе дітьми Божими, дітьми Небесного Отця, що хоче нам виявити Свою любов, то це дуже тривожний знак. Можемо подібно до цих двох синів бути 
Якщо ми віримо в Бога, але не відчуваємо Його любові, то можемо нагадувати і того старшого брата, що не зайшов у Дім. немов був з батьком, але не став подібним до Нього. 

 Увійти в дім означало стати сином і водночас братом, це взаємозв’язано.

Приймаючи брата, можна відчути все, що відчуває добрий батько, відчуваючи батька стаєш подібним до Нього.

Аудіо проповідь.

Сімейний катехизм. Відео.