Дорогі браття і сестри у Христі, у подорожі приготовлення до Великого посту свята Церква обʼєднує нас, щоб ми крок за кроком наближувались до цілі, яка була приготовлена нам, ще перед створенням світу – стати учасниками Божого Царства, спадкоємцями Божої слави, дільми Божими. Піст – це пора нашого навернення! Для одних – це може бути радикальний поворот напрямку життя, а для інших – це нагода утвердитись і ще з більшим надхненням продовжити поширення Божого Царства. Кожного разу, коли ми виконуємо Божу волю, ми проголошуємо присутність Бога серед нас, присутність Його Царства. А Божа воля – це святість ваша. Бог хоче, щоб ми були святі, бо Він є святий, а ми створенні по Його образу і подобі. Святість – це продовження сяяння Бога. Його святісь торкає нас і ми її лише передаємо іншим.
У Євангелії від Матея ми чуємо розповідь, що в кінці цього світу буде славне повернення Сина Чоловічого з усіма його ангелами.
Тоді Він сидячи на престолі своєї слави збере всі народи. З однієї сторони – це буде дуже радісна мить, бо ми всіх зберемось разом між собою і творіння зустрінеться зі своїм Творцем! А з другої сторони – це буде дуже трепетна мить, бо буде суд! У розповіді ми чуємо запитань судді і оправдань обвинувачених. Не буде, як ми звикли у земських судах – це маніпулюючи фактами і впливаючу на суддю, можна перевернути все навпаки. Під час цього суду за нас говоритимуть наші вчинки і від них залежатиме чи ми успадкуємо Царство Боже, бо виконували Його волю. Якщо ми були байдужі і звертали увагу на щось інше, але не на Боже, тоді не будемо спадкоємцями вічної радості, а будемо зачислені до тих ангелів, що збунтувались перед Богом і почуємо: “Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний”(Мт. 25, 41).
Ось тому, насправді суд починається вже тут на землі, але вирок буде винесений у мить Другого Славного Приходу Христа. Тепер ми можемо у кожній ситуації вибирати, де хочемо бути, праворуч чи ліворуч від Христа, в місці вічної радості чи смутку.
Зверніть увагу ми не успадковуємо Царство не через те, що ми робимо якісь гріхи, а, як каже Ісус, через те, що ми НЕ робимо діл милосердя: “те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – Мені також ви того не зробили”. Іншими словами: ми відкидаємо Спасителя, який хоче, щоб ми жили в любові допомагаючи один одному.
Люди, які закривають очі на потреби братів найменших, дратуються з їхньої присутності, перебувають в гніві, вже на землі вони мають відчуття пекла. Вже під час земного життя вони обирають життя без Бога. Вони стоятимуть зліва від Господа, бо їхні серця є далекими від Бога. У земному житті вони не робили діл милосердя та любові, які ведуть до Господа, а навпаки, віддалялися від Нього. Тому у вічності перебуватимуть без Бога.
Якщо ми обираємо зробити добру справу потребуючій людині і бачимо в ній Христа, тоді наше серце є близьким до Бога, тобто ми стаємо праворуч від Ісуса.Відповідно, тоді ми вже тут на землі наближаємося до Господа і переживаємо в серці рай: піднесення, радість, вдячність. Це є дар, який Господь дарує тому, хто послужив Йому в особі потребуючої людини.
Які ж діла милосердя ми маємо чинити? Тільки ті, які перерахував Ісус? Не тільки. Милосердя і любов можна висловити багатьма способами, навіть добрим словом чи усмішкою. Господь щодня посилає нам нагоди до добрих вчинків. Як каже св. ап. Павло, “ми створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили” (посл. до ефесян 2, 10). Господь сам дбає про нагоди для нашого зростання в любові, а нам потрібно лише розпізнавати їх і робити їх з любові до Нього.
Стараймося по особливому служити з любов’ю братам нашим найменшим. Кожний добрий вчинок – це крок до серця ближнього, до Серця Бога, це крок до вічної радості люблячих сердець.