Дорогі брати і сестри в Христі, пригадуємо як минулої неділі, роздумуючи над зціленням біснуватого юнака, ми продовжували пізнавати правдивий образ Бога і також пригадували, що злий дух завжди спокушає до того, щоб ми не пізнали правдивого образу Бога і Його доброти. Тому маємо бути завжди уважні до всіх подій в нашому житті, бо через них Бог виявляє свою доброту до нас, і в той же час сатана-ворог хоче нам все перекрутити на зле бачення.
Коли повіримо ворогу, тоді наповнимось темрявою і все в нашому житті буде темним і поганим, а найгірше, що може статись із нами це те, що Бог може нам видатись ворогом. А це буде мати свої наслідки – ми, вже не маючи любові до Бога, будемо тримати відстань, наповнювати страхом наше життя і так поволі втрачати радість. Така форма опанування злим духом через злі думки, злі вчинки веде людину до погибелі себе та інших.
Лише зустріч з Богом і очищення від зла зробить нас здатними любити і ширити добро.
Сьогоднішня розповідь про зустріч начальника синагоги і кровоточивої жінки із Ісусом є прикладом того, як той, хто залишився вірним до кінця, той спасся. Ворог нашого щастя і радості слідкує за нами і в самих делікатних хвилинах нашого життя спокушає нас, щоб погубити. Лише в Бозі є правдиве щастя і хто залишається вірним Йому до кінця, той і буде спасенний.
Залишитись вірним не є так легко, бо ворог не спить
Сьогодні ми згадуємо про жінку, яка 12 років хворіла і плакала, і чоловіка, який 12 років тому почав радіти своєю донечкою. 12 років для жінки – це було повне спустошення і матеріальне, і духовне. А для чоловіка – це було збагачення у сімейній радості. 12 років цілковитої самотності і ізольованості від інших, були на фоні піднесеного сімейного життя духовного наставника. Які різні долі людей … і як вони різко можуть змінитись. І плач може перемінитись на радість, а радість може несподівано обірватись і прийде плач.
У цій історії саме так і сталось.
Жінка силою віри дійшла до останнього етапу свого нещастя, а чоловіка у цей день спіткало випробування його віри. Можемо тільки собі уявити, що пережили ці особи у своїх стосунках з Богом.
Жінка в продовж цих довгих і виснажливих років мабуть шукала Бога, молились до Нього, вірила в Нього. Переважно ми це робимо спочатку якоїсь біди, але коли проходять дні, місяці, роки … тоді ти маєш постійну спокусу прийняти так, як є і вже нікого не шукати, не турбувати, навіть Бога, або продовжувати шукати, надіятись і боротись. Ця жінка мабуть мала дуже багато спокус від злого духа, щоб зневіритись і закритись у своєму горю, як це є з кожним з нас.
Той чоловік, будучи служителем Бога, міг легко спокуситись на думку, що це ситуація безнадійна, міг легко зневіритись також через те, що комусь пощастило, а він залишився немов відкинутим і на самоті із своїм горем.
Ми можемо зауважити, що це був шлях, шлях на зустріч.
Шлях з додому до дому
Ісус погодився піти з батьком піди до дому, де вмирала дочка. Цей шлях виявився повний пригод, хоч шлях додому здається коротшим, але коли помирає твоя дитина, шлях здається довгим і дуже повільним, а тут ще було багато людей, котрі тиснулися довкола Спасителя.
Сам Ісус, видається, що не дуже спішиться і немов не переймався його горем. Важко мати добрі думки про Спасителя, але як пояснити, що Христос зупиняється і починає виясняти, хто до Нього доторкнувся, чому з Нього вийшла сила? Потім починає діалогувати з кровоточивою жінкою, яка зцілилась від дотику до Ісуса. А час то йшов. Невже це все є важливішим, ніж його дитина? Можемо тільки уявити, що пережив цей батько… які думки до нього приходили…
Це було справді випробування віри : між вірою “в щось мати” і “вірою в Бога”
Голова синагоги, як всі потребуючі, шукав за Ісусом, щоб мати результат: зцілення його дочки. А Ісус показує, що для Нього важливо мати зустріч і єдність з самою людиною. Тому зупиняється, шукає діалогу, дивиться в очі, говорить і відкриває цінність: я тебе знайшов, а ти мене знайшла, тепер ми разом!
Тапер черга за начальником синагоги зустрітись з Ісусом. Він чує: “ти тільки віруй!” Вірити – це означає проводжувати слухати Бога, довіряти Йому, навіть тоді, коли інші кажуть не турбуй більше. Довіряти тоді, коли сміються з тебе.
Наша дорога до храму – це також шлях віри?
Чому люди приходять сюди, в храм?
Не раз храм переповнений, а скільки з тих людей, які прийшли, шукають правдивої зустрічі з Богом?
Часто люди приходять з потреби, а не для того, щоб зустрітись з Богом. А Бог не хоче бути використаним і потім залишеним.
Подібно вже є в наших сім’ях, коли діти дзвонять чи приходять до своїх батьків через потребу, а не задля любові. Що тоді стається із нашими сосунками? Переходять у чисту формальність? Холодніють? І після вдалого використання у своїх цілях кожен залишається сам по собі?
В кожного з нас напевно був період в житті, коли ми горіли вірою, вона нас спонукала діяти, ми відчували у собі життя – це була ознака близьких стосунків з Богом. Але бували також моменти, коли ми ніби і жили, як раніше і навіть виконували релігійні обряди, але відчували у душі пустоту, розчарування, страх, сумніви і можливо навіть відчай.
Все це нам нагадувало наш шлях життя, йдучи по ньому, ми перебуваємо в постійній духовні боротьбі, ми постійно стаємо перед вибором: кого слухати і кому довірити наше життя.
Коли ми робимо помилковий вибір, то ми віддаляємось від Бога і втрачаємо з Ним зв’язок і як наслідок, мало по мало вогонь віри гасне і залишається холод та порожнеча. Темрява поступово заповнює наше життя і тоді все нам видається недобрим. Але є завжди вибір, ми навіть у глибокій темряві можемо шукати світло!
Бог вміє перетворити важкі ситуації в нашому житті на добро, достатньо звернути свій погляд на Нього. Він хоче з радістю відновити стосунки і запалити іскринку, яка з кожним нашим “так” Богові розгоряється все більше. Таким чином відновлюються наші правдиві зв’язки з Богом і ми відчуваємо Його благодать на собі і звісно ж це є поштовхом ділитись нашою вірою, бо хочемо, щоб кожен пізнав Господа. Так сталось із батьком, який вже втратив все, але залишився далі довіряти.
Ісус не хоче сліпого натовпу біля себе, який тільки шукає, як можна задовольнити свої потреби. Він хоче мати особисті стосунки з кожним і старається їх відновити, промовляючи до кожного особисто.
Нам потрібно лише слухати Бога, довіритись Йому і смиренно виконувати Його волю, бо тоді ми, як кровоточива жінка, будемо вільними від страху, який веде нас у безодню, а навпаки збагачуватись Божою благодаттю і бути радісними від того, що можемо бути дітьми Божими, можемо бути з Ним.
Дорогі у Христі, уважно роздумуючи нас цією історією, ми можемо зауважити, як Ісус відкриває нам Бог не тільки Всемогутнього, Вищого над хворобою і над смертю, але також нам відкриває Бога, який хоче зустрітись з людиною, бо саме в цьому є спасіння.
Вірю, коли Яір повернувся у синагогу, у місце свого служіння Богу, то вже був вже іншою людиною, людиною повної віри і Богу вдячності за все, бо безпосередньо відчув на собі Його любов і опіку. Ось, що робить правдива зустріч.