Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки (Лк 17, 12-19) ми читаємо історію про одну із подорожей Ісуса. Євангелист Лука нам оповідає, що Ісус наближувався до одного села і йому назустріч вийшло десять прокажених. Вони стояли здалека і не мали права наближуватись ні до села, ні до людей, хоча між собою були об’єднані, єдині. Не випадково народилась людська мудрість: біда єднає.
Не зважаючи на різницю між ними, бо були 9 юдеїв і один самарянин, вони змогли об’єднатись у благанні: “Ісусе, наставнику, змилуйся над нами!”
Змогли обʼєднатись і тоді, коли отримали вказівку: “Ідіть, покажіться священикам”. Вартує звернути увагу, що самарянин теж пішов. Ось так, всі пішли показатись священикам, що вони здорові, але насправді вони ще не зцілились. Але послух – це вияв віри! Отож їхній послух, спонукав зробити те, що було не логічним, але породив віру, яка була нагороджена зціленням!
На цьому історія мала би закінчитись, якби не вчинок одного прокаженого.
В дорозі вони зцілились і тут сталось те, що викликає ще більший подив, бо одні продовжили шлях, а один з них зупинився, прославив Бога і повернувся назад до Христа!
Ось завдяки йому одному ми дізнались, що сталось в дорозі.  А чому лише одному? А чому тепер ця єдність розірвалась? Чому тепер ми не бачимо всіх разом?

Можливо дехто подумав: “а  хіба Христос зцілив нас?”
А можливо хтось сказав: “я маю спочатку зробити одне, а потім друге”.
І дійсно Ісусу навіть не торкнувся до них, не сказав жодної молитви! Він лише сказав, щоб ті пішли і показались священикам, бо лише ті могли визначити чи людина може жити із людьми, чи далі має пробувати в ізоляції.

Дуже часто ми стаємо перед вибором, що перше і що друге, що важливіше, а що може бути зроблене пізніше.
Так само теперішня людина часто дає запитання собі: А хіба це Бог зробив для мене то і то? Хіба це Його заслуга, що я маю то і то?

Ця історія нас спонукає до запитання: а як ми би поступили?
Що ми би зробили, якщо ми були серед тих прокажених?
Пішли би далі, щоб показатись священикам, щоб ті визнали, що ми нормальні, здорові і таким чином швидше вернутись до нормального життя, до своєї сімʼї?
Чи ми би зупинились і повернулись, щоб прославити Бога?

А що ми робимо, коли минає якась небезпека для нас? Про що найперше звертаємо свої думки, коли ми досягає успіху?

Ісус сказав Самарянинові: “Встань, іди: віра твоя спасла тебе”
Той, хто зуміє поставити Бога на перше місце у своєму житті, той буде відчувати себе спасенним!
Той, хто вдячний Богові, той ніколи не засумнівається у своєму спасінні!
Той, хто отримує матеріальні блага тут на землі, але приклоняє свою голову перед Богом, той не погубить себе!
Не вистачає вірити, щоб отримати те, що просиш, важливо бути вдячним, щоб бути спасенним!