дорогі браття і сестри у Христі, в довгій історії про чоловіка народженим сліпим, ми бачимо шлях віри людина, яка зазнавала травм від самого народження. Завершується цей уривок  розмовою про віру:

35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього:”Віруєш у Сина чоловічого?” 36. Той відповів: ” Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?” 37. Сказав йому Ісус:” І бачив єси його, і той, хто говорить а тобою – це він. “38. Тоді той сказав: “Вірую, Господи!”

Це визнання віри було зрілим визнанням вільної людини.
Але перед тим було мабуть багато запитань: чому, хто винен і т.д. Всі ці пошуки причини не дали правдивої відповіді і лише довели до стану жебрацтва.

Від самого малечку цей чоловік був позбавлений можливості бачити свої батьків, бачити красу свого дому, бачити цей світ. Він мабуть чув постійні зітхання і співчуття. Люди звикли до такого становища і  надії щось краще не було.
Символізм зцілення через помазанням болотом очей та умивання у Силоамській воді (Посланий) показує, як очищуючись з бруду, людина просвічується. А з бруду потрібно було ще очиститись ….
Коли сталось уздоровлення,  він зазнав чергових зранень. Йому не вірили…
звикли бачити його сліпим і жебраком.
Щось подібно до тих, людей які не можуть бути відкритими до теперішнього і майбутнього, бо бачать лише минуле, вчорашнє … Але віра – це не про те, що було, а те, що діється зараз, тепер і що буде! Ностальгічні думки – це можуть бути виявом віри, бо забирають у нас теперішнє життя і надію на майбутнє!