Зустріч сотника та Ісуса викликає більше запитань, ніж відповідей

Loading

Ми слухаємо, читаємо цю історію і дивуємось від багатьох речей. Все ніби просто: є чоловік, який просить за зцілення іншої людини, є Ісус, який може це зробити і готовий піти й допомогти.
Але у цьому всьому ми зауважуємо незвичайні події.
Сотник просить не за родича чи рівного собі, а за слугу. Він визнає навіть свою недостойність перед тим, кого завоював. Він вірить і довіряє, що Ісус це може не тільки зробити, але і зробить це, щоб не порушити приписи.

Хіба це не дивно?
Під час окупації Римською імперією ізраїльського народу у кожному містечку були солдати Риму і саме вони пригадували про те, хто тут господар, а хто раб. Але і серед тих окупантів були ті, хто залишився людяним і не боявся показати себе людиною перед іншими. Бо врешті, яка би не була загальна політична чи економічна ситуація від кожного з нас залежить якими ми будемо і яке рішення ми приймемо: людяне чи нелюдяне?

Сотник вирішив був людиною.
Це може підтвердити той факт, що в Євангелії від Луки, говориться про те, що інші просили  про допомогу: “Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив. (луки 7 глава)

Дивно якось виходить:
всі кажуть, що він достойний, а він сам визнає свою недостойність.
Сотник – це той, хто вище над іншими, але в історії показує себе нижчим.
Це той, хто сильний і владний, але показує свою безсилість і смиренність.
Він наказує, але тут смиренно слухає наказ Ісуса: йди,… і він пішов.

Як виявилось, він почув Божу волю і виконав її.

Ось, що означає бути відкритим до Бога, не зважаючи, хто ти є і хто є перед тобою. У цій історії ми стаємо свідками того, що Бог промовляє і до поган, і погани можуть почути Його голос, можуть виконати Його волю силою своєї віри.
А “сини царства” можуть втратити цю можливість і стати закритими до голосу Бога.

Сотник благає за свого слугу…
А постає думка, а чи хтось за нас молиться? Чи хтось за нас переживає?

Цей світ все частіше стає світом, коли людина сумнівається в тому  чи хтось за неї пам’ятає, чи хто за неї згадає, особливо тоді, коли буде трудність.
Але все ж правильнішим буде запитати себе: а що я зробив для того, щоб мене не тільки пам’ятали, але, щоб зауважили тепер!

Про цього сотника і про його славного слугу людство вже пам’ятає впродовж 2000 років. Сам Ісус буде захоплений вірою сотника. Слова сказані до окупанта нас не можуть залишити без здивування: “Істинно кажу вам: ні в кого в Ізраїлі я не найшов такої віри.”

Мабуть не в одного із тих людей виявився внутрішній бунт, але факт залишається фактом, що чудо сталось в наслідок віри поганина.
І виявляється, що у наших стосунках основою є не офіційна приналежність, а віра, яка відкриває серце людини і спонукає до запитань, що у свою чергу запрошують до слухання Божого голосу і виконання Божої волі.

Отож …?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *