Дорогі Браття і сестри у Христі, Євангелії від Матея (Мт. 14, 14-22) ми читаємо розповідь про чудо помноження хлібів і риб. Без сумніву – це чудо викликає великий подив. Нагодувати стільки людей і ще й в такий спосіб?
Це свідчить про милосердя Боже, про Його любов до людини, і про Його всемогутність. Він може зробити це і очевидно!
Особливу увагу привертає запрошення Ісуса: “Дайте ви їм їсти!” Тепер ми розуміємо, що це було запрошення стати учасниками чуда. Але, коли апостоли почули це прохання, то мабуть обурились, бо покладались лише на свої сили, і могли зробити висновок: “їх не погодуємо і самі не поїмо!”
Як часто і ми керуємось подібними оправданнями і не дозволяємо Богові діяти в нашому житті?
Тому вони вирішили, що краще не ризикувати ніким і зробити так, як це вже звиклось робити: нехай кожен подбає сам за себе!
Як часто присутній такий стиль життя у нас? Може тому ми не маємо досвіду бути віруючою людиною, яка дозволяє діяти Богові діяти?
Чудо – це не фокус, це надзвичайне діяння у звичайному житті! Потрібно почати з того, що ти маєш, з реальності!
Досвід віри – це не фантастика, чи уявна ілюзія – це реальність. Не випадково Ісус запитується про те, що апостоли мають із собою і дізнається, що навіть цих кілька хлібів і рибин на для них було би замало.
Далі Ісус звершує Богослуження, служіння Богу, посвячує дари Творцеві: просить сісти і всі стають учасником Його молитви. Молитви, яка з часом буде нагадувати нам Євхаристійну молитву. Стається чудо! Згодом всі наїлись до наситу, ще й зібрали 12 кошів повних.
Але, … виникає запитання: Чому таке чудо не сталося раніше? Чому саме у зараз? Чому повторилося лише один раз?
Чудо – це незвичайне діло, надприроднє, якому немає пояснення на основі теперішніх знань, тому це виняток!
Можемо зауважити, що завдяки цьому чуду Ісус став дуже популярним. Адже, шлях до людини через їжу є найкоротшим шляхом довіри. Щось подібно до того, як дитина довіряє батькам від самого малечку, бо саме вони дають їй їсти.
Мабуть не в одного закралась думка: чому Він цього не робив раніше, чому би він не робив це для нас постійно?
Адже, вигідно мати того, хто всі твої проблеми вирішує і твоє життя стає просто безтурботним. Дехто називає це, навіть, любов’ю. Скільки раз ми це чули, після доброго вчинку: “Дякую за твою любов!”, рівно ж ми могли почути: “Якщо ти мене любиш, ти маєш мені зробити, дати це і то!”, або “Ти вже мене не любиш, бо я цього не маю”
Це правда, що любов має виявлятись у вчинках. Але тут залишається питання: чи кожний вчинок може бути виявом любові? Деякі “добрі вчинки” можуть більше нашкодити, ніж принести користь.
Це запитання змушує нас задуматись над нашими добрими вчинками, які робимо постійно і які робимо у винятковий спосіб, немов чудо! Саме так – у винятковий спосіб, не у звичайний, Щось подібно, коли Ісус, робив надзвичайні діла і робив їх, як виняток, але не як звичайне діло.
Можемо зауважити, що могло статись помішання і звичайні добрі діла чомусь стались винятковими, а ті, що мали би бути надзвичайними, чомусь збуденіли і стали “нормальними”.
Дорогі браття і сестри у Христі, запрошу вас до роздумів над нашими добрими ділами, які ми робимо у звичайний спосіб для інших і надзвичайний спосіб, тобто, як виняток.
Чи ви погоджуєтесь, що звичайні добрі діла нас утверджують бути природно добрими, надзвичайні – це досвід віри, саме вони допомагають людині мати досвід чогось виняткового, чогось такого, що дозволить пережити щось дивовижне?
Молозиво і обійми
Одного для зустрілись дві сімʼї, щоб разом посмакувати морозиво. Ось кожен вибрав свою улюблену композицію смаків і ласував за столом. Дорослі і діти сиділи окремо.
“Сьогодні надзвичайний день!” – вигукнув один хлопчина в емоціях. “Чому?” – буркнув інший. “Як, чому? Бо сьогодні ми смакуємо морозиво!” – здивовано відповів. “Аааа, але я щодня їм морозиво… ” – холодно завершив хлопчина.
Коли всі прощались, один з батьків підхопив сина на руки, який несподівано кинувся в обійми. Склалось враження, що батько цього немов чекав. Як виявилось – це було щоденним обрядом при зустрічі. Інший хлопчина підійшов до свого батька і попросився теж в обійми. Коли той його взяв, то син тихо на вухо прошепотів: “Сьогодні надзвичайний день!” Батько здивовано поглянув в очі сину і усміхнувся, нездогадучись про причину радості свого сина.
Запрошую прослухати аудіо версію проповіді:
Савона
Генуя
+ Немає коментарів
Додайте свій