Дорогі браття і сестри у Христі, Євангелія від Матея (Мт. 14, 22-34) не перестає нас дивувати історіями про надзвичайні події. Ми згадували про помноження хлібів і риб, про те, як Ісус наказав їм сісти у човен і переплисти на той бік. Переплисти без Нього!
Мимоволі вони мали би запитати і що далі, де зустрінемось, а як Ти будеш добиратись?
В захоплені стаємо немов засліплені
Мабуть, захоплені помноженням їжі вони просто навіть не подумали про це. Ось, що значить бути учасником чуда! Захоплення чудесним тебе немов гіпнозує і відриває від реальності. Коли ми перебуває у стані захопленості, ми звертаємо увагу лише на чудесне, найкраще, ідеалізуємо.
В той же час ми стаємо немов засліплені до реальності, до якихось слабих сторін чи недосконалостей, до небезпек і трудностей.
Захопленість відчули закохані, ті, хто перебував у великих трудностях і раптово все перемінилось на краще, хто став учасником чогось надзвичайного і незрозумілого. Цей стан у людині не триває довго, бо це не звичайний стан, винятковий. Доки є джерело захопленості, до того часу цей стан буде тривати у нас.
Захопленість приходить миттєво і так само миттєво залишає. Повернення до звичайного життя інколи супроводжується кризою, розчаруванням, великою втратою радості. Для декого важко увійти до звичайного життя.
Щось подібного могло статись із апостолами, які пережили багато чудес. По особливому це пережив апостол Петро. Який захотів чогось більшого. Він сам напросився на те, щоб стати учасником дива. Цей спонтанний порив піти по воді в часі бурі, в час небезпечного моря, щоб лише перевірити чи це Ісус – що це було?
Часто люди плутають захоплення із вірою.
Стан духовного піднесення є тоді, коли ми захоплюємось і тоді, коли віримо. Коли приходять труднощі, тоді стає зрозумілим, що наповнило нас. Захоплення відходить із першими трудностями і ми починаємо сприймати “незахоплюючу” реальність і приходить страх, а віра у трудностях лише зміцнюється і дає сили продовжувати шлях довіри.
– Господи, рятуй мене!
– Маловіре, чого усумнився?
Дорогі у Христі, ми завжди будемо перебувати у виборі між захопленням чудесним і шляхом віри.
Є люди, які ціле життя можуть прожити у пошуках якихось наздвичайних явищ, людей, щоб наповнити свої емоції і перебувати у піднесеному стані, вони можуть себе вважати релігійними, але при цьому себе наражають на небезпеку духовної кризи, коли Бог стане “якимось привидом”, а потім тим, що веде до погибелі.
Благання Петра по порятунок – це було стало благання не тільки збереження його життя, але також збереження віри, яка могла перетворитись лише у захоплення якимись дивовижними явищами.
У тих хвилях апостоли залишили свої захоплення та ілюзії, а можливо якість мрії про безтурботність та “солодке життя”.
Вони залишили цей човен іншими, бо ще раз переконались не човен є їхнім спасінням, а Той, Хто з ними в човні.
Ця буря, це море стали для них нагодою і місцем очищення віри, початком віри, яка навіть у великих небезпеках, не залишить у розчаруваннях і кризі, а навпаки спонукає до волання: Рятуй мене, Господи! а потім до визнання: “Ти істинно – Син Божий!”
У кожного з нас були бурі у життя, як ми вийшли із цих випробувань? Як розвіялись наші захоплення і зміцнилась наша віра в Бога?
Савона
Генуя
+ Немає коментарів
Додайте свій