Дорогі Браття і сестри у Христі, в Євангелії від Матея (Мт. 15, 21-28.) розповідається про чергову подорож Ісуса, під час якої вони були вимушені зробити зупинку, адже одна жінка просила про допомогу. Все було би набагато простішим, якби ця жінка не була би з поганського краю. Всі це розуміли, але була конкретна потреба: дочка жінки потребувала допомоги у звільнені від злого духа. Ісус міг це зробити, але були причини, щоб цього не робити. І в цій ситуації потрібно було прийняти рішення. Але як прийняти рішення, коли кожен має своє бачення на цю ситуацію і наполягає на своїй правоті?
Жінка права, бо переживала за свою дитину, хотіла добра для своєї дочки. Вона доклала всіх зусиль, щоби зустрітися із Ісусом.
Апостоли теж були праві, бо були вже втомлені подорожжю, мабуть не хотіли переносити ще втоми від крику жінки.
Ісус теж правий, бо має оправдання: ” Я – посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля”
Як бути, коли кожен має свою правоту?
Як розпізнати, як ми маємо діяти, коли кожен окремо правий по-своєму?
Ми можемо потрапити в такі непрості ситуації, коли будемо мати трудність прийняти рішення. Хто вже мав, щось подібне, той може засвідчити, що від цього рішення залежить доля людини, продовження історії нашого життя. Ми впливаємо один на одного і чим більша відповідальність перед людьми тим, більше ти можеш вплинути на життя людини.
Без сумніву, що всі приписи, правила, норми чи закони не можуть передбачити всі випадки. Дехто обмежується цими правилами і легко приймає рішення, не виходячи за рамки. “Ні, і все”, або “Лише, ось так, і більше ніяких варіантів”. Стосовну приписів все може бути справедливо, але стосовно конкретної ситуації людина відчуває себе покривдженою.
Щось подібного було і в цій історії. Жінка могла відійти непочутою, неприйнятою, із відчуттям відкинутості і байдужості до її біди.
Переконаний, що кожен з нас пережив щось подібного хоч раз в житті.
Але в цій історії в центрі уваги не є тільки проблема жінки, її біда і вирішення.
Ця історія не була історією вирішення проблеми. Ця історія стала історією досвіду пережиття і свідченням віри.
Коли трудність, яку ти маєш в житті, перетворюєш у шлях віри.
Так, саме у шлях, де є пошук, де є зустріч із трудностями, де є випробування правдивості твоїх бажань, де є свідчення іншим і де є прослава від самого Бога!
Ця історія та інші історії нашого життя, можуть стати шляхом віри для нас.
Свідчення:
На днях я став свідком того, як одна людина просила в іншої людини про милість, своєрідне виключення із правил. Інша людина зухвало відмовила в цьому, пояснюючи різними справедливими причинами. Я спочатку намагався стояти осторонь і не втручатися в приватну ситуацію, але жінка не переставала благати в іншої про милість. І я також долучився до цього прохання. На превеликий жаль особа не поступилася навіть на прохання священика. Нічого не вдалось. Невислухана жінка була дуже засмучена і я також. Я не знав як її утішити. Натомість вона подякувала мені, що вона була не сама і за те, що я заступився за неї. Коли вона дізналася, що я священик, її серце наповнилося такою радістю, що зробила визнання своєї віри і прийняла все це, що сталось, як випробування для неї. Вона зуміла побачити в цій історії Божі знаки і поєднала їх з іншими історіями свого життя. Я слухав і дивувався свідченням її віри. За якийсь час її ситуація розблокувалася і радість ще більше примножилась.
Цю складну історію ми завершили в духовному піднесенні і радості, окрім тої людини, яка була закрита на милість, на просту людяність, яка є вище всіх норм чи приписів.
Смиренність і віра допомагають нам не зупинятись перед трудностями, а перетворюють їх у нагоду свідчити іншим та утверджуватись, що ми на доброму шляху!
Кожна наша історія не є випадковою, вона може стати історією досвіду твоєї віри і в цьому ми можемо обʼєднатись, навіть тоді коли кожен може мати свою правоту!