Юнак:
– Господи, прости мені. Я, мабуть, згрішив супроти Тебе, Твоєї Любові.
– Що сталось? Що непокоїть твоє сумління? Не тривожся, я слухаю” – спокійно відповів Господь.
Юнак:
– Я полюбив одну людину і цим, мабуть, розділив мою любов на дві частини. Пробач!
– Сину мій, подумай. Чи любов може розділитись? Любов помножується і збільшується.
Юнак:
– Тоді, Господи, я зменшив час та увагу для Тебе.
– Це станеться тоді, коли ти будь-коли, будь-де і будь з ким забудеш про мене, про любов, про добро, про красу, про все, що є добрим і почнеш чинити зло.
Юнак:
– Що ж мені робити, Тату?
– Люби і нехай про це свідчить твоє життя.
Мене трохи турбує, таке твердження, можливо через те шо відчуваю шось подібне.
Інколи думаю, що люблячи когось без взаємності ми теж можемо чинити прикрість тій людині, бо вона відчуватиме угризіння совісті, через те що не може відповісти і нам щирою любов’ю.
“люби і нехай про це свідчить твоє життя.”
Кохання без взаємності. Як це іноді важко. Кохаєш, а про своє кохання не можна сказати нікому, а особливо ті й людині, яку кохаєш, бо ця правда може завдати великого болю. І тоді можна втратити друга і порадника, тому що чітко розумієш взаємності не буде ніколи. І виходить, що кохання завдає болю, але водночас дає велику радість – бо приходить розуміння того, що здатен кохати… А значить життя продовжується…