Дорогі браття і сестри у Христі, у другу неділя після Торжества Зіслання Святого Духа і відразу після неділі “Всіх святих” Свята Церква запрошує нас до роздумів про перші покликання учнів Ісуса, як це описано у Євангелії від Матея (Мт. 4, 18-23). Немов хоче нам пригадати, що кожна справа має початок і подорож до Небесного Царства має запрошення.
Спаситель розпочинає місію.
Він вирішує не сидіти на місці і чекати, щоб хтось до нього прийшов, а Сам йде до людей, щоб зустріти їх і дарувати їм надію.
Його мандрівка нагадує паломництво. Щоправда дехто з Богословів зауважує, що такі його подорожі завжди завершувались відвідуванням храму в Єрусалимі. Особливо це показано в Євангелії він Івана.
У це паломництво він вирішує здійснити не в одинокості. Кличе інших, щоб ішли з ним.
Це означало, що його місія не повинна бути приватною і закритою. А навпаки, у ній має бути залучено багато учасників. Для Ісуса було принциповим обʼєднувати людей. Він немов хотів показати на власному прикладі, що можливо жити разом в любові, можливо разом подорожувати на цій землі, щоб потім завершити свою мандрівку разом у вічності.
Минулої неділі ми згадувати про апостолів, які казали, що вони покинули все і пішли за учителем з Назарету. А тепер ми згадуємо про початок цієї подорожі. Все почалось із простого поклику і відповіді, тобто від рішення піти за Ісусом.
Бог кличе нас такими якими ми є і тих, обставинах життя, в яких ми є
Бог кличе і від нас належиться лише відповісти на Його поклик.
Чи ми готові чи не готові, чи ми достойні чи ні, чи кращі чи гірші – це не є ті критерії, за якими Бог нас кличе. Адже все це Він може доповнити. Бог може все нам дати, але Він не може дати нам рішень. Може нас кликати, пропонувати, може давати нам натхнення, але це ми вирішуємо, що має бути з нами.
Наші рішення приймаються у нашому серці, у нашій душі.
Не знаємо наскільки було раціональним рішення покинути все і піти за Христом, але мабуть вони щось відчули у серці.
Можливо хтось їм дорікнув, а хтось засудив, хтось насміхався з них, але в той момент вони щось пережили і залишили все. Можливо вони думали, що це буде кілька годин, кілька днів? Врешті вони могли завжди повернутись до того, що покинули.
Від наших рішень залежить наша мандрівка життя.