Одного недільного ранку один батько сказав своїм дітям: “Після Служби Божої йдемо “на морозиво”!” Це викликало неабияку радість.
Цієї неділі чомусь молитва в храмі пройшла дуже швидко, можливо через обіцянку батька, а можливо через те, що за звичай літком службу не затягують. Але найнуднішим було чекати поки все у храмі впорядкують. Нарешті дорослі почали виходити. Ох, ті дорослі, поки закрили двері, поки вияснили, хто ще з нами піде на морозиво і ще щось було до говорення … ці хвилини були такі довгі, що діти не витримали і рванули що сили в напрямку місця сповнення обітниці, тобто до нашого улюбленого кафе, де нас вже чекало дуже смачне морозиво.
Але тут сталось те, що на жаль діти не передбачили. Дорослі відреагували дуже різко: хто гукав “Зупиніться”, хто таки не витримав і побіг в наздогін, а хто жестами просив інших, щоб зупинили малих втікачів. І тут почалось… а радше все зупинилось.
Тато присів і чітко пояснював свої переживання, наголошував про небезпеку від машин, пригадував, що це вже не перший раз … і ще було багато чого сказано в емоціях. Дитина нічого не відповідала. Все і так було зрозуміло – ніякого морозива не буде!
Дівча мало опущені заплакані очі, тупало ногою і мабуть думало собі: “і треба було бігти? вже стільки чекала… ох… ”
Батьківський гнів не тривав довго. Чоловік піднявся з колін і випростався. Настала тиша.
Ми всі стояли незрушно, бо в цей момент вирішувалась доля: що робити? Всі розуміли, що через провину мрія про морозиво мала бути скасована.
Дитя нарешті підняло очі і глянула на ще розгніваного батька. Спочатку обняло його міцно за ногу, немов шукаючи захисту, а потім простягнуло ручечку, немов у знак довіри своєї долі і вияв цілковитої послушності.
Всі запрошені друзі продовжували з очікуванням дивитись на батька і на його молодшу дочку.
Батько поглянув чомусь у небо, зітхнув і сказав: “Ну, що заспокоїлись всі? Тепер йдемо на морозиво!” Хотілось з радості щось викрикнути, але тиха радість і ніжний погляд вдячності були більш доречними у такій ситуації.
Так всі спокійно пішли до місця сповнення дитячої мрії, яка могла перекреслитись через один не обдуманий вчинок. Попри всі сумніви і справедливі обвинувачення дитина отримала своє обіцяне ще з самого ранку морозиво.
Цього вечора приходили різні думки про день, що минав, але одна не покидала: “Чому ж батько у своєму гніві не покарав дитину і не відмінив усе?”
А хіба те, що народилось у любові, вартує знищувати у гніві?
Ось так і Бог задумав жити з нами у раю і Він ніколи не відмовився від Свого бажання, навіть, якщо ми не завжди чемні!
Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять. (Мт.9,11)
