Сім’я нарешті наважилася на зустріч із священиком. Вони були молодими батьками. У них була маленька донечка. Останні події життя їх добряче сколихнули, тому їхню напругу в середині сімʼї уже не можна було приховати. Все йшло до чогось поганого…
Спочатку думали, що впораються самі, але все зайшло в глухий кут. І тепер з’явилася надія довіритись тому, хто вже в їхньому житті не раз показував дорогу до світла. Вони приїхали до отця, а радше — друга. Він уже давно був відомий своєю мудрістю та добрим серцем. Приїхали з надією отримати пораду щодо дуже важливого рішення, яке мало змінити їхнє життя.
Зустріч відбулася на подвір’ї храму, де під тінню церковних стін стояла лавка. Там усі й присіли. От лише їхня п’ятирічна донечка спочатку сиділа тихо, малюючи щось паличкою на піску, але коли розмова між дорослими стала більш серйозною, з якимись дивними словами, дівчинка тихенько відійшла, щоб роздивитися квіти на церковній клумбі.
Раптом жінка, перервавши бесіду, помітила, що донечки немає. Її голос затремтів, а серце шалено забилося. “Де наше золотко?” — вигукнула вона, і в її очах з’явився переляк. Чоловік, який до цього був повністю занурений у розмову, різко спохопився і почав крутити головою навсібіч. Їхні обличчя вмить поблідли, а всі думки й переживання про важливе рішення втратили значення.
Батьки почали шукати дитину. Вони кинулися з місця, обшукуючи кожен куточок подвір’я та заглядаючи за кущі. Вдивлялися вдалечінь, думаючи щось дуже нехороше. Священик, бачачи їхню паніку, заспокійливо сказав: “Не хвилюйтеся, вона далеко не могла відійти”. Але його слова не могли заспокоїти їхні серця. Очі матері були сповнені сліз, а батько, зазвичай стриманий, був дуже стурбований. Для них не існувало нічого важливішого за їхню донечку, і кожен момент її відсутності здавався вічністю.
Нарешті вони знайшли своє “золотко” у храмі — біля бічної ікони. Вона з цікавістю розглядала своє відображення, яке побачила у склі ікони, посміхаючись сама до себе. Промені сонця ніжно освітлювали місце, де дитина бавилась. Вся ця гра перед іконою, на жаль, перервалася від шуму кроків і скрипіння дерев’яної підлоги. Дівчинка озирнулася й, побачивши наляканих батьків, зраділа. Батько підбіг першим і взяв її на руки. Він міцно обіймав своє “золотко”, а доця показувала мамі пальчиком на ікону, де тепер у відображенні сіяли три обличчя. Усі усміхнулись. І на іконі Спасителя тепер сяяли обличчя щасливої сім’ї. Душевний мир повернувся в серце.
За мить до храму увійшов отець, перехрестився і поглянув на них із посмішкою. Він не підходив ближче, немов чогось чекав, а може — просто милувався ними, роздумуючи про щось духовне. Вони це зауважили й поглянули у відповідь. Духовний наставник почав ділитися прихованими роздумами: “Дивно, але дякую Богові за цю ситуацію, що трапилась із вами. Ми говорили про важливі речі вашого життя, але коли ви втратили щось по-справжньому цінне, ви одразу забули про все інше й кинулися на пошуки. Ваші очі були стурбовані, ваші серця не знаходили спокою, поки ви не знайшли свою дитину. Це тому, що вона є ваша найбільша цінність”.
Потім він наблизився і тихо, а краще сказати — лагідно, продовжив: “Іноді в житті ми втрачаємо щось дуже важливе — віру, надію, любов, справжній напрямок чи орієнтир життя. Ось так само, як ви шукали свою дитину, ви повинні шукати й ці цінності. Не можна просто махнути рукою і сказати, що так сталося, і залишитися в журбі. Потрібно прикласти всі зусилля, щоб віднайти втрачене ‘золотко’, бо лише тоді в житті повернеться спокій і справжнє щастя”.
Вони поверталися додому — не поспішали. Їхали спокійно і час до часу дивились у дзеркало, шукаючи очі донечки та її чарівну усмішку. А ще того вечора, хоч і були втомлені, усі стали до молитви й дякували Богові, що дав через сьогоднішню ситуацію зрозуміти: усі втрачені цінності мають бути віднайдені, і ніщо не може їх замінити чи повернути мир душі.
Іноді відповідь на найскладніші запитання знаходиться не у виснажливих думках, а в простих, але життєвих ситуаціях, які з Божої милості виводять нас до світла. Важливо, щоб у моменти справжніх випробувань, коли ми стаємо більш відкриті, щоб почути, побачити і пережити те, що допоможе нам, щоб поруч був той, хто зверне нашу увагу на духовний зміст кожної події.
Бо де твій скарб, там буде і твоє серце” (Мт 6,19-21).