Ісус повертає надію і життя тим, хто Його слухає
Дорогі браття і сестри у Христі, завдяки євангельському уривку від Луки (Лк. 7, 11-16) ми стаємо свідками зустрічі Життя зі Смертю, Надії з Відчаєм.
Коли відбувається похорон, ми говоримо: “проводжаємо людину в останню путь”. Цeй вислів “остання путь” наповнений сумом, бо ми відчуваємо, що людина завершує свою земську подорож і ми супроводжуємо її в останнє. Ця розлука є справжньою. Пережити таку втрату – це боляче, особливо для матері вдови, яка втрачає єдиного сина. Залишитись самою – це є найглибший душевний біль.
Звичайно, що нам важко змиритися з такою розлукою, що сталась з причини смерть. Ми всі відчуваємо, що покликані бути разом, а не розлучатись, покликані до життя, а не до смерті.
Прочитати все »
Бог ставить запитання і запрошує нас до пошуку відповіді. А хіба Він не знає все?
Дорогі брати і сестри у Христі! Цей ювілейний рік – це запрошення Святої Церкви прожити цей рік як паломники надії.
Кожне паломництво – це шлях від нашого звичного місця до святого місця, від наших звичних буднів до надзвичайного, до того, що нас очистить, наповнить і перемінить.
Прийти на святе місце і відразу отримати те, що ти хочеш – це більше подібно до магізму, ніж до досвіду віри, це обман. Хтось інколи так заоохочує: поїдь туди і все станеться, як ти хочеш! будеш мати те, що ти давно вже не можеш мати! Святе місце – це місце зустрічі із Святим, тому називається святе, але це не місце, де виконуються твої бажання.
На цій дорозі ми зустрічаємо різні ситуації, різні виклики. Але для віруючої людини, для паломника, немає випадковостей. Ми віримо в Боже Провидіння і намагаємося в усьому – у словах людей, у подіях, у власних думках – пізнати Божу волю, зауважити “знаки надії”, якими Бог підтримує нас на дорозі спасіння.
І все ж, коли ми, люди, обираємо неправильний шлях, коли схиляємося до того, що не корисним для нас усіх, то Бог, бажаючи нас зупинити і повернути на дорогу спасіння, ставить нам запитання. Дуже часто людина ставить собі запитання… але чи є у них відповіді натхнені надією? Прочитати все »
Чому Петро сказав: «я грішний» замість «Я успішний»?
Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки (Лк. 5:1–11) ми чуємо розповідь про чудесний улов риби апостолами. Рибу зловили вони, але чи була у цьому їхня заслуга? Адже вони трудились всю ніч, а тепер вони взагалі не трудились і стали вмить успішними.
Це надзвичайне диво стало можливим лише завдяки одному: Петро послухався Христа і на Його слово вони закинули сіті. Ця історія стала для Петра глибоким духовним пережиттям і як подібні історії нашого життя можуть для кожного з нас стати нагодою пізнання Божої величі і нашої немочі.
Пастка людського успіху
У світі, в якому ми живемо, постійно звертається увага до матеріального успіху, до результату. Головне – це показати результат. Повні сіті – це значні досягнення на роботі, фінансове забезпечення, це тоді, коли чогось багато! Від малечку до зрілої старості – ми постійно женемось, щоб досягти результату і це приностить нам радість. Дивлячись на наші досягнення, ми відчуваємо себе щасливими. Усе це ми дуже часто поспішаємо приписати собі: своїм здібностям, своєму досвіду та важкій праці. І лише з часом зауважуємо, що ця радість швидко минає, бо ця радість “минула” радість. Це все сталось вже в минулому. А що тепер буде в майбутньому? Прочитати все »
Чи може бути надія без смирення, а смирення без надії?
Дорогі брати і сестри у Христі, сьогоднішній уривок з Євангелія від Матея (Мт. 15, 21-28) пригадує нам про жінку, яка стала паломницею до Божого милосердя, яке виявилось у Сині Божому. Це паломнитво мало різні випробування. Адже на кожному шляху ми зустрічаємо різні труднощі. Для жінки – це були не тільки фізичні труднощі, але й справжнє випробування її очікування, її надії.
Ми часто думаємо, що надія – це просто якесь сильне бажання, яке ми маємо здійснити за будь-яку ціну. Ця істоіря показує нам, що надія нерозривно пов’язана зі смиренністю і покорою.
Жінку-хананейка прийшла до Ісуса. Вона була чужинка, вона не належала до народу Ізраїля. Її дочка була полонена злим духом, і в цієї матері не залишилося нічого, крім крику відчаю і маленької іскри надії. ВОна йшла до нього і мабуть думала: “А може … і моя дочка буде зцілена, як інші?”
Мати крича: «Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида!»
Це перша ознака смиренної надії – прохання про милість, не обовʼязок! Це визнання того, що Він може допомогти і вона покладається на нього. Прочитати все »
Бог нам дає надію у своєму милосерді, а ми?
Дорогі у Христі браття і сестри, у сьогоднішньому Євангелії від Матея (Мт. 18, 23-35) ми чуємо притчу Ісуса Христа про Царство Боже. Ісус нам пригадує, що у цьому світі все є Божим. У цьому Царстві є і ті, хто вважається боржником, і є ті, хто може простити борг та повернути вільне життя. Від самого початку життя ми беремо у Бога і від наших ближніх і часто немаємо можливості як відразу віддати. До прикладу: діти довгими роками тільки отримують від батьків: увагу, матеріальні блага та все, що потрібно для життя. Наш борг перед Богом теж росте.
У притчі: перше, що нас може вразити – це те, що чоловік заборгував своєму панові десять тисяч талантів. Це дуже велика сума! За підрахунками деяких дослідників, вона дорівнює приблизно 250 тисячам років праці. Це означає, що йому потрібно було кілька раз жити, щоб віддати цей борг. Потім ми дізнаємось про ще одного боржника, що завинив кілька динаріїв, а один динарій – це лише плата за один день роботи. Ось так розуміємо, що є великі борги і малі.
Перший чоловік увійшов так заборгував, що не зміг би повернути за ціле своє життя. Це дуже вражає. Як він міг так зробити, щоб наразити себе на таку небезпеку втратити свою свободу, а також свободу своєї сімʼї? Ми не знаємо про причини і про те, як він зумів за кілька років накопичити такий величезний борг, але знаємо, що прийшов час розплати і це стало великим стресом для нього. Прочитати все »
Журба – це велика гора, яку вірою можна посунути, щоб продовжився шлях надії
Дорогі брати і сестри, читаючи сьогоднішній уривок Євангелії від Матея ( Мт. 17, 14-23), ми стаємо свідками історії, яка розкриває нам глибокий зв’язок між вірою, журбою та надією. Ісус і троє апостоли повертались із паломництва, яке звершили на Таворську гору і де відбулось Господнє преображення. До них спішить один батько і приводить свого хворого сина, а учні, як ми чули, не змогли зцілити його. Це мабуть була перша ситуація, коли вони зазнали свого неуспіху і наслідком цього був смуток, журба і не розуміння.
На самоті вони запитують Ісуса, чому їм це не вдалося, Він відповідає просто: “Через вашу малу віру”. А потім доповнює: “коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться”. Без сумніву, що Ісус не говорив про гору, біля якої вони стояли, але натякав їм на гору, яка постала в їхніх серцях і назва цій горі: ЖУРБА. Прочитати все »