Бог був, є і буде в Людській Історії, бо “Краще жити надією, ніж мучитись в безнадійності”.
Дорогі браття і сестри у Христі, ми наближаємось все ближче до великого Торжества, до святкування Різдва нашого Спасителя, Ісуса Христа. Цим святом ми визнаємо, що Бог не тільки почав історію людства, коли сотворив людину, але ще й постійно був у цій історії, став частиною історії людини, прийнявши людську природу.
Наша людська історія твориться із нас людей.
За кожною людиною є своя історія життя. Ось так всі наші історії поєднуються і ми творимо єдину історію людства. Слухаючи родовід Ісуса Христа, ми пригадуємо, що за кожним іменем була історія життя конкретної людини, яка, живучи своїм життям, також творила історію Спасіння людства.
Всі ці люди були різними, хоч в більшості були з одного роду! В цьому переліку були царі і прості люди, були грішні і праведні, були з вибраного народу, а були і чужинці, але всі їхні історії об’єднує Бог і віра в Нього.
Багатьох навіть не згадали з цього роду і ми їх історій не знаємо, бо вони мабуть зробили інший вибір.Бог діє через тих, хто вірить Йому і через них творить історію Спасіння людства.
Прочитати все »
Бог і ми всі чекаємо на твоє “Так”!
Дорогі браття і сестри у Христі, щороку перед Різдвом свята Церква запрошує нас до роздумів над уривком з Євангелії від Луки, в якому розповідається про одного чоловіка, який запросив на гостину багатьох. Він належно приготувався, бо вірив, що ця вечеря мала бути дуже важливою, як врешті і кожна зустріч є важливою, бо скріплює стосунки між людьми.
З часом дорослішаємо і дуже ретельно ставимося у виборі, де провести час і з ким саме.
Хтось із людей сказав, що наше життя вже не є таким довгим, щоб ми витрачали час на марно і на будь-кого. Ми один на одного впливаємо і нам вирішувати, який має бути вплив: корисний чи шкідливий?
І коли хтось каже “Ні”, тоді це означає, що він вибрав щось краще.
Зустріч обʼєднує між собою запрошених
Цей чоловік, коли запрошував багатьох, мабуть хотів, щоб вони не тільки прийшли до нього в гості, але також, щоб всі об’єдналися між собою. Тому спільні зустрічі мають дуже важливе значення в нашому житті, бо об’єднують нас між собою.
У сучасному світі все більше і більше існує схильність “мати щось своє” і “бути щасливим у своєму”. І так має бути бо це розвиває особисту відповідальність особисту участь це є ознакою здійснення мрій бажань а з другої сторони це може привести до віддаленості і до ізольованості від інших. І так кожен закривається у своєму щасті, і вже не потребує іншого. Так люди віддалюються та ізолюються один від одного і також від Бога.
Ми також спостерігаємо таке явище і в наших спільнотах. Коли стає все складніше: приходити до храму на спільну молитву, брати участь у спільних акціях і навіть ходити один одного до одного в гості. З однієї сторони ми потребуємо цього спільного пережиття радості і ділення із своїми болями, а з другої сторони є постійно якісь причини, щоб сказати “Ні”. Прочитати все »
Ісус потребував почути слово “дякую” чи щось більше?
Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки(Лк. 17, 12-19) розповідається про те, як Ісус хотів увійти до одного села, але його зупинили прокажені, що стояли здалека. Вони зняли голос і казали: “Ісусе, наставнику, змилуйся над нами!”
Бути прокаженими того часу означало жити, але при цьому не мати життя. Адже вони були повністю виключені із суспільства. Вони жили невільниками своєї хвороби і в ізоляції від усіх, очікуючи милостині і очікуючи завершення їхніх мук на цій землі.
Своїм криком вони зупиняли багатьох, привертали увагу до себе і просили бодай щось на прожиток. Попри всі болі, які вони відчували, вони хотіли жити.
Зустріч з Ісусом повертає їм життя
Ісус їм дав набагато більше ніж прожиток на день, Він їм повернув життя, життя в повноті. Позбавившись хвороби, вони стали вільними людьми. Тепер вони могли самостійно вирішувати свою долю, мріяти і надіятися, повернутися до своїх рідних.
Якщо хтось пережив щось подібне бодай у мінімальний спосіб, той розуміє яке велике щастя переповнювало їх, коли вони отримали дар зцілення.
Щоправда в цій історії радістю зцілення поділився лише один чоловік, який повернувся до Христа і подякував Йому. Що сталося з іншими нам невідомо.
Невдячні, як загублені?
Так само невідомо, як продовжилася історія тих людей, яким нам вдалося допомогти. Вони просто зникли. Без сумніву, у нас, як і у Христа, виникав подив і різні запитання: А чим все скінчилось? Чи вирішилась трудність? А як було далі? Чи вдалось нам допомогти? і т.д. Ось так в нашому людському житті назбируються такі собі незавершені нічим добрим історії. Таких історій в історії людства є чимало. І чим більше таких історії, тим менше говориться про доброту … і куди це все приведе? Прочитати все »
Що робити тоді, коли всі праві по-своєму?
Дорогі Браття і сестри у Христі, в Євангелії від Матея (Мт. 15, 21-28.) розповідається про чергову подорож Ісуса, під час якої вони були вимушені зробити зупинку, адже одна жінка просила про допомогу. Все було би набагато простішим, якби ця жінка не була би з поганського краю. Всі це розуміли, але була конкретна потреба: дочка жінки потребувала допомоги у звільнені від злого духа. Ісус міг це зробити, але були причини, щоб цього не робити. І в цій ситуації потрібно було прийняти рішення. Але як прийняти рішення, коли кожен має своє бачення на цю ситуацію і наполягає на своїй правоті?
Жінка права, бо переживала за свою дитину, хотіла добра для своєї дочки. Вона доклала всіх зусиль, щоби зустрітися із Ісусом.
Апостоли теж були праві, бо були вже втомлені подорожжю, мабуть не хотіли переносити ще втоми від крику жінки.
Ісус теж правий, бо має оправдання: ” Я – посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля”
Як бути, коли кожен має свою правоту? Прочитати все »
Тема: “Прославити Бога чи осудити людину. Від чого це залежить?”
ВСТУПНІ РОЗДУМИ:
Дорогі Браття і сестри у Христі, у Євангелії від Луки (Лк. 13, 10-17.) ми читаємо Історію про зцілення і звільнення одної жінки, яку тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись.
Ісус поклав на неї руки і вона стала здоровою. Жінка після дотику Божої благодаті відразу почала прославляти Бога.
Свідком цього чуда стали всі присутні, але її молитва прослави чомусь не була підтримана всіма. Пояснення дає начальник синагоги, вказуючи, що це зцілення можна було зробити в інший день. Так виходить, що Ісус зробив гріх, бо працював у день звільнений від праці. І тут виникає питання – це була праця чи жест милосердя? (більше…)
Чому маємо чогось більше? Щоб ми не були самотніми!
Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки ( Лк. 12, 16-21.) ми читаємо притчу-історію про чоловіка, який раптово розбагатів, але це його щастя тривало недовго. Ми не знаємо, як закінчилась ця історія. Складається враження, що Господь запросив нас пережити цю ситуацію, але залишив нам право завершити по-своєму.
Минулого разу ми звернули увагу на те наскільки важливі історії в нашому житті. Історії особисті чи історії інших, важливо, щоб вони були для нас повчальні. Не повчальні історії ми називаємо плітками, або осудом, або нісенітницями – можемо прирівняти їх до сміття. На цінних історіях будувалася історія людства, вони передавалися з уст в уста, адже несуть у собі мудрість.
Яку ж мудрість несе в собі сьогоднішня історія, яка видається дуже дивною.
Вражає, що в цій історії не розповідається більше ні про кого, згадуємо лише про нього чоловіка, що відразу розбагатів. Він сам жодного разу ні про кого не згадує. І завжди є сам: думає сам, спілкується сам з собою, робить все сам. І також його мрії стосується тільки його самого!
Складається враження, що крім нього більше нема нікого на цій землі.
Таким чином можна зробити висновок, що цей чоловік жив сам і жив тільки для себе самого, навіть не було місця для Бога, подателя добра.
Читаючи цю історію, ми себе десь запитуємо:
“А яким є моє життя? Чи є присутній ще хтось в історії мого життя? Чи хтось є присутній у час моїх успіхів ? Чи мої мрії виходять за межі мого особистого життя і стосуються життя також інших людей?”