Дорогі браття і сестри у Христі, у сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея 19, 27-30, ми чуємо обіцянку Христа як відповідь на запитання апостолів: “Що ми будемо мати за те, що пішли за тобою?”. Ці слова можемо сміливо назвати словами надії.
У кожній правдивій надії є обіцянка. Ця обіцянка показує, що буде потім, які будуть наслідки. Таким чином надіючись ми прямуємо до сповнення обіцянки. Ісус згадує про новий світ, про Його царювання, Він скеровує наш погляд далі за це земське життя.
Дехто з людей прийшов до Бога, щоб вирішити проблеми земського життя, ми хотіли покращити своє становище, хотіли душевного спокою та інше, все це стосувалось теперішнього життя.
“і що тепер?”
Ще дехто дозрів до того, що може не тільки просити в Бога, але ще й стати знаряддям в руках Божих і ділитись дарами, жити для інших, жертвувати своїм життям. Як виявилось, одного дня апостоли почали ставити собі запитання: “і що тепер?”
Коли проходить емоційна хвиля ми часто себе запитуємо: “і що тепер? як буде далі?” З цим запитанням зустрілись багато волонтерів, адже після стількох років дарування себе іншим треба прийняти рішення: залишити це чи продовжити? Адже раніше жити для інших – це був вимушений вибір у надзвичайній ситуації, а тепер цей “виняток” має стати стилем звичного життя. А це несе зміни і в особистому житті, і в житті сімейному, суспільному.
Без сумніву перед рішенням що маю робити “тепер” маю подумати про те, що хочу мати в майбутньому, до чого хочу йти?
Це дуже важливо визначити: що я хочу мати в майбутньому? Бо на життєвому шляху, коли я зустріну труднощі, якщо не буде напрямку, я буду блукати, кидатись то вліво, то вправо, то назад, то вперед, але в загальному це буде просто виснаження сил і скитання в нікуди.
Якщо буде ясність того що хочу, тоді буду триматись напрямку і продовжувати свій шлях життя. Буду жити в надії до досягнення очікуваного, а не мучитись в сумʼятті чи хаосі свої поривів, або маніпуляцій зі сторони інших.
Не зупиняймось на земському
Ісус чітко сказав своїм учням, що Його пропозиція – це “отримати в сто раз більше і життя вічне матиме в спадщину“. Сам Спаситель не отримав нічого на цій землі, втратив все, але у Його воскресінні ми побачили, що він не зупинився на земському, але продовжив Свій шлях до Небесного Царстві.
У цю неділю, коли згадуємо всіх тих, котрі не зупинились на земському, але звернули свій погляд до небесного, і їх ми називаємо святими, спробуймо і ми мати досвід святості: прожити день дивлячись завжди далі від того, що ми бачимо, щоб зуміти подивитись аж у вічність.
не випадко каже людська мудрість: Чи далі дивишся, тим менше звертаєш увагу на те, що перед носом! А а хто не баче далі від свого носа, той насправді нічого не бачить!
Дивімось далі… мріймо ширше і жиймо надією у слова сказані Тим, хто показав нам, що це можливо.
Якби замість мене…
В інтернеті ми зустрічаємо багато порад: що і як робити, щоб мати то і то. Одна жінка дивлячись на різні короткі відео із порадами зітхаючи сказала: “Ох, як би ще це все зробити … і якби хтось би замість мене це все зробив …”
Якщо ми будемо дивитись так само на ікони святих чи на приклади інших святих, які живуть між нами, то все зупиниться тільки на зітханнях. А якщо бодай спробуємо і будемо жити надією, то настане час, коли і на нас хтось подивиться і почне мріяти про зміни.