Христос воскрес!
дорогі браття і сестри, вже більше 20 днів ми звіщаємо радість про Христове воскресіння, у якому ми пригадуємо про надію на вічне життя. Це не було просто колись і так продовжується по-сьогодні. Люди по-різному сприймають звістку про живого Бога. Хтось радісно підтверджує, хтось задля етикету відповідає за звичаєм, хтось дивується, бо свято немов вже пройшло і треба переходити до звичного і нейтрального “добрий день”. Кожен реагує відносно того, як вірить і в якому стані він перебуває у той час. Тому кожного разу звістка про живого Бога може визначити нашу віру, яку ми маємо на даний час.
Історія про жінку мироносицю може пояснити нам, чому ми інколи стаємо нездатні свідчити про живого Бога серед нас.
Життя людини – це постійні переміни
В історії, яку ми сьогодні чули про зустріч Ісуса із жінкою із Самарії при криниці Якова(Йо.4, 5-42.), ми можемо спостерегти як змінювалась поведінка жінки. Вона зробила великий шлях переміни від особи упередженої, яка тримала на відстані всіх, і закритої у своїх трудностях до особи, яка стала відкритою і місійною.
Дослідники Біблії зауважують, що в такий час йти до криниці, це означало не зустріти нікого. Коли дізнаємось особисту історію жінки, то краще розуміємо її поведінку. Вона вміє постояти за себе, вона показує себе досить освідченою в питаннях релігії, але при цьому вона почуває себе одинокою, бо визнає, що неї нема нікого.
Теперішні соціологи звертають увагу, що такій релігійній країні, як Італія, люди не ходять до церкви на Богослуження, але далі визнають себе віруючими, що моляться і відвідують святі місця. Напрошується висновок, що люди не залишили віру в Бога, але зневірились в спільноті. Не хочуть зустріти інших людей. Щось подібного могло стати і жінкою, яка не хотіла бачити нікого. Чому? Ніхто не ховається від інших чи уникає їх без причини. Однією із причин є те, що ми інколи можемо зробити боляче людині: через свій погляд, через своє слово, тощо.. І тому людина зранена не хоче отримати більшого болю. Але втікати від всіх – це не шлях зцілення!
Зустріч, яка зціляє
В один момент одне речення сказане Ісусом “Це я, що розмовляю з тобою” перемінює поведінку жінки, вона залишає глечик і втікає… втікає знову… А може втікає через те, що надійшли учні? Вона залишає всіх і біжить геть. Як виявилось потім, вона насправді пішла, щоб привести інших. Що сталось в цій дорозі додому? Ми не знаємо, знаємо, що її слово було таким зворушуючим, що люди були дуже вражені і прийшли до Ісуса та ще й приняли його у своєму селищі.
Саме нагадує нам, як зустріч із Господом може перемінити життя людини.
Як виявилось, відкритість жінки до слів Христа, зробили її здатною бути відкритою до інших. Інколи ми спокушаємось і захоплюємось хто-зна чим і в цьому закриваємось. Але те, що робить нас здатними до зустрічі з Богом і до поширення Його Царства – це відкритість.
Закриті особи не можуть продовжувати місію Ісуса, запросити до радості вічного життя і дати надію, бо надія – це завжди бути відкритим до Бога, щоб прийняти від Нього те, що можна буде передати іншим.
У цей пасхальний час, коли ми запрошені проповідувати Христа розпʼятого і воскреслого, важливо звернути увагу на наше особисте життя, на наші труднощі і проблеми. Дуже часто саме вони уводять нас в закритість і роблять нас нездатними до свідчення. Не не хочемо зустріти і бачити нікого, бо зранені, бо не довіряємо іншим, що вони можуть нам допомогти.
Самарянка відкрилась перед Богом і звільнилась від тягару свого зраненого минулого і стала місіонеркою, запросивши інших почути, що Ісус скаже і про них, як це Він сказав їй про неї.
Тому проповідувати – це не повторювати завчені тези, а це звіщати живого Бога і свідчити, що Він зробив для тебе.