Одного багатого підприємця відвідав священик і попросив пожертву на будівництво храму. Чоловік був багатим і міг дати велику суму. Священик зауважив, що чоловік був релігійним, бо правильно привітався до священика і поцілував руку, та ікона стояла на його робочому столі. Все вказувало на те, що прохання буде вислухане і пожертва буде щедрою.

Директор дуже уважно вислухав, не перебиваючи, але із відповіддю не поспішив. Сказав, що сам прийде до храму і принесе пожертву. Так і сталось, але не так як гадалось.
Минуло кілька днів і підприємець прийшов до церкви. Приніс із собою конверті, а в ньому гроші. Звичайно, що священик поглянув в середину, щоб подивитися яку суму зазначити в “Подячній Грамоті для Жертводавця”. Поглянув і враз здивувався. Грошей було мало.
Відчув цей погляд поважний підприємець і сказав: Хіба не Ви самі говорили, що Бог приймає чисту пожертву, а гроші зроблені з гріхом можуть бути лише для купівлі мертвого поля. Пригадую ви про це говорили, згадуючи про зраду Юди про 30 срібняків. Ось, я прочувши про ваше прохання зумів заробити чесним трудом ці малі гроші, але вони для мене, як 2 вдовині лепти. Хоч їх є мало, але це насправді багато.

От подумати тільки: старі храми вистояли століття, а скільки новітні зможуть простояти, якщо збудовані на прокляті гроші?
Сім’ї новітніх багатих, заробітчан закордоном вже почали розвалюватись. Що прокляте, то продовження не має…