В одному європейському місті є мікрорайон під назвою “Діамант”. Як кожний діамант славиться і привертає увагу, так і цей мікрорайон у славному місті привертає увагу всіх.
Не знаю кому прийшла в голову така думка, щоб цей пагорб прикрасити особливим населенням. Це були люди із особливими потребами, із особливим станом фізичного і психічного здоров’я, одним словом – це були ті, що не користувались людським успіхом у житті. Хтось запропонував, щоб поселити їх всіх разом. Чому так?
Офіційна думка, бо житло дають безкоштовно у цьому кварталі.
Спочатку всім ця думка сподобалась. Це був справжні скарб “діамант” для бідних і багатим це було зручно також.
Минули роки. Сьогодні “Діамант” прославився на всю державу, як зона ризику. Поліція туди не навідується, і не мешканцям туди не радять заходити.
І ось, кожного разу їду потягом поблизу цього “Діманту” і дивуюся: “Як така “діамантова” ідея могла прийти якомусь “діаманту” в голову його “діамантову”? Можливо той “діамант” собі на майбутнє приготував це “діамантове” місце?”
Та все ж таки це полегшить зрозуміти, що не назва робить місце святим, а люди освячують місце і також тих, хто приходить на це місце.
Люди із особливими потребами, із особливим станом фізичного і психічного здоров’я,є діамантом для цього світу.Це є в спільноті Віра і Світло.Ці люди міняють нас і світ.Бажаю всім найти цей діамант і бути з ним.
В цьому місті справді живуть щасливі люди, бо вони зрозуміли таку річ: в силу своїх обмежень вони потребуть один одного (і душевно, і фізично, і морально). Сьогодні, на жаль, цілком здорова людина рідно зуміє зрозуміти силу присутності та допомоги ближнього. Щасливі ті люди, котрі вважають себе потребуючими, а не самодостатніми. Потребуючі люди відкритті на інших, вони вміють відчувати любов та дарувати її.
Бути потребуючим і визнавати, що потребуєш – це крок до великого щастя.
А ще, дякую Богу, що я Його потребую та потребую любові і присутності сімї, друзів, коханого та усіх-усіх ближніх. 🙂