Одного разу, один учень покинув свого учителя. Він був розчарований останньою наукою мудреця.
Довгі роки навчався у нього мудрих речей і навіть, будучи ще учнем, вже мав успіхи. Все було б добре, якби не останній жест учителя. Це не сподобалось йому і він вирішив покинути його.
Але сталась дивна річ. Тієї нещасної ночі, учень, блукаючи по місту, підсів до групи незнайомих людей. Йому відразу заявили, що він є учнем того славного учителя. Він у відповідь почав оправдовуватися, але це не допомогло. Йому дорікнули відразу: “Твоя мова видає тебе”. Таким чином він зрозумів, що сховатись не можливо, і лекції теж не можливо уникнути.
У скорому часі цей учень сам став учителем. Дивлячись на нього, завжди можна було зауважити, що думки, слова, вчинки його дуже подібні до одного учителя, якого називали Ісус із Назарету.
Ти здогадався? Це був Петро, його учень.
А ти є християнином, тобто учнем Христа? І тебе також видає твоя мова і поведінка?
гарна притча. змушує замислитись.
і,як не прикро, а втім не можу про себе сказати поки що , що мене завжди видає моя мова,моє життя… не завжди. але принаймні я визнаю свою недосконалість і хочу мінятись на краще.
я є християнин,але буває що мене тягне втекти від Вчителя і пропадає бажання вчитися, але Господь мені все помагає,посилаючи підтримку…