У різні віки – різні мрії, різна сучасність, різне минуле. Залишається лише одне незмінне – Незмінний, Постійно-сучасний, живий Бог
Одного дня я закрив очі почав дивитися у майбутнє:
Я побачив великі храми і на них був великий знак хреста.
Я побачив людей зодягнутих у чорне, які сміливо збирали людей на молитву.
Я побачив людей, що молися не оглядаючись назад, боячись нападу ворогів.
Я побачив великі процесії із хоругвами, паломницькі групи і сміливі прославлення Бога.
Я побачив Церкву, що розквітла після переслідувань.

За якусь мить мені знову відкрилась картина майбутнього.

Я побачив храми із світловими панелями на куполах, а у храмі іконостас на рідких кристалах, де час до часу змінювались ікони і виднілись надписи із цитатами св.Письма. А замість свічок були електричні візуальні полум’я. Вже не було чути бринчання монет, адже всі тепер використовували спеціальні зарядні карточки, також прохання про молитву можна було зробити із свого змарт-фону, в якому також була функція про внесення пожертви.

Священики на престолах мали особливі Ебуки, які у свою чергу служили також і Біблією, щоб виносити в часі Малого входу. Цікаво було зауважити, що при наближені священика, люди через свої мобільні телефони могли посилати смайлики із поцілунком, які без провідниковому WiFi чи Блутусу доходили до електронної Біблії, як символ пошани і любові.

У зручних лавках були вмонтовані телеекрани, це було дуже зручно для осіб, котрі погано бачили здалека, а також можна було стежити за Службою, піснями згідно показаного тексту. В часі проповіді кожен міг вибрати науку згідно свого вподобання чи потреби. Слід було переключити свій монітор на відповідний канал і прослухати в навушниках: молодіжну, дитячу, або ж дорослу чи ще іншу. Також можна було залишити короткі відгуки, або виділити особливі фрази і перекинути в соц-мережу.

Всі Богослужіння записувалися і показувались для тих, хто не зміг бути в храмі. Трансляція в он-лайні дозволяла багатьом з’єднатися із церковною громадою на відстані.

Із сповіддю також не було проблем. Люди підходили і лише вставляли у сповідальницю «Сповідальну картку», на якій були записана сповідь в аудіо форматі. Якщо ж була вислана швидше по спеціальному захищеному каналі, то тепер лише потрібно було прийти за розгрішенням, а якщо ж священик не встиг переслухати, то потрібно було зачекати якусь мить. Сповідальна картка, також використовувалась на «резервування Святого Причастя», що потрібно було зробити ще при вході до храму.

З одягом та дотриманням канонічної поведінки взагалі не було проблем, адже завдяки лазерному покриттю, можна було створити видимий образ головного покриття чи іншого одягу. Це особливо було зручно для священиків, що не вдягаючи матеріального одягу, могли в кілька секунд створити видиму ілюзію облачення відповідно до характеру Богослужень.

Взагалі сервіс духовного обслуговування був на вищому рівні. Були особливі кімнати, де люди могли отримати духовні поради та настанови без жодних труднощів від найкращих духовних спеціалістів. Зауважили, що проблеми у всіх подібні, і тому створили духовну мега-відео-аудіо теку, де сказавши про свою трудність, у лічені секунди була компетентна порада.

Світлові та музичні ефекти створювали глибоку атмосферу містичності.

Душа відпочивала в такому «форматі молитви».

Світ пішов вперед, церковне життя також не зупиняється…
Сучасність, сучасність, яка вона цікава і яка вона страшна …
Сучасність, сучасність, яка необхідна і яка вона непостійна …
Живеш сучасністю сьогодні, закриєш очі і це вже вчора.

Бути сучасною Церквою – це бути техно-церквою?
Чи бути Церквою живої сучасної традиції, яка є поруч з техно-людством?

Я побачив храм технічно розвинутий …  а Церкви не побачив…
Як добре, що це був лиш дивний сон … був… а може ще буде… ні, краще хай буде “був”.., а вреші…

Одного дня мені на е-маіл прийшла рекламка: Твоє майбутнє в елекроніці!
“А я думав – Божому Царстві” – тихо промовив собі і витер з позначкою “як Спам”.