Дорогі і возлюблені браття і сестри у Христі, сьогодні ми стаємо свідками зустрічі двох сліпих людей із Сином Давидa, Месією-Христом. Ця зустріч перемінила їхнє життя, а все почалось від благання про помилування: “Помилуй нас!”
Об’єднані в одній потребі двоє сліпих волають про помилування і Господь змилувався над ними. Адже молитва двох, які згодились просити про одну річ, має велику силу.
Як правило, про помилування просять ті, хто отримав заслужене, але не в змозі виконати: це може бути покарання, може бути і доручення, завдання.
Про помилування просять у того, хто має владу порушити закони справедливості і виявити милосердя, хто може змінити і полегшити.
Помилування – це є вияв любові і прощення до тих, хто провинився, або обезсилився, хто не в змозі далі продовжувати зносити труднощі.
Прохання про помилування – це не є жалюгідне приниження із лицемірним духом про уникнення трудностей, це є відновлення втраченої благодаті, без якої немає життя в повноті, без якої трудність стає невимовним болем.
Незрячі – це недосконалі, але хто з нас досконалий?
Бути незрячим – це мати обмеження лише в одному відчутті – бачити. Але це ще не означає, що життя втрачене. На відміну від розслабленого юнака, про якого ми роздумували минулої неділі, біля сліпих не було друзів, помічників, тих, хто зміг би розділити їхню недосконалість і у свою чергу заповнити пустоту любові.
Дивно якось сталось із цими сліпими. Не знаю чи ми зауважили це в часі читання: двоє сліпих підтримували один одного. Звичайно, що ми би з цього сміялись. Коли сліпий сліпого веде – це мабуть дуже смішне видовище. Та все ж у тій ситуації у них це було єдиною і певною допомогою. Дивує чому не було жодного зрячого, хто би був серед них.
Тепер розміємо, що вони дійсно потребували помилування. Адже жити із трудністю, але без належної допомоги, це дійсно важко.
Почувши про наближення Меісії, нащадка Давида, почали просити про милість над ними.
Не знаємо, нащо вони сподівались: бути зрячими, чи мати когось біля себе, щоб їх провадив. Вони не сказали про це виразно. Немов, довірились, щоб Господь Сам вибрав, що буде краще для них.
У слові «помилуй» є вся повнота прохання людини.
Ось тому, це молитовне благання дуже часто зустрічаємо у наших спільних Богослуженнях і мабуть в наших особистих молитвах. Якщо ми відчуваємо потребу у милосерді Божому, якщо ми маємо віру, довір’я, то та милість, яку виявить Господь, буде для нас найкращою Його відповіддю на на нашу потребу.
«Помилуй» ми кажемо, але це тільки початок
З історії про сліпців видно, що прохання про помилування – це було приверненням уваги, тобто початком. Далі відбувся діалог: “чи віруєте?” У відповідь було сказано твердо і рішуче: «Так, віруємо!» «По вірі вашій хай буде вам» – це не був магічний вислів – це був висновок правдивої віри, яка довела до фізичного прозріння.
А у нас як відбувається: Просимо подай, а вірити?
Пригадаймо свої давні молитви у складних ситуаціях життя. Згадаймо, коли ми просили в Бога про вирішення трудних ситуацій. Можливо тоді ми чомусь подумали, що Бог нас не вислухав, а може це ми не дослухали Його про те, що і в який спосіб Він відповів нам з гідно нашої віри.
Пригадаймо все тепер, коли пройшло багато часу і вже на відстані років можемо побачити, що Бог завжди виявляв Свою милість, можливо не так, як ми цього хотіли, але усе вийшло нам на користь.