Дорогі браття і сестри у Христі, продовжуючи читати Євангеліє від Матея, ми бачимо, як учні поступово пізнавали в Ісусі не тільки учителя, добродія, цілителя і не тільки Месію-Христа, вони відчували, що що перед ними є Хтось більший – Бог, який являвся у своєму Сині.
Сьогоднішня подія, коли апостоли побачили Христа, як того, хто може йти воді у часу бурі, хто може заспокоїти сили природи лише своєю присутністю, будучи під враженням від помноження хлібів, спонукала їх прийти до висновку: поклонитися і визнати Його воістину Сином Божим!
Можемо сказати, що Ісус пройшов такий своєрідний екзамен, особливо коли Петро озвучив:
– Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе!
Цей виклик Петра, можна зрозуміти так: якщо це Ти, зроби, щоб я був такий, як Ти, щоб зміг робити те, що робиш Ти!
Бог захотів бути людиною, щоб бути ближче до нас, сама ж людина дуже часто дає виклик Богові, бути, як Він, але не для того, щоб бути з Ним, але задля того, щоб Його випробувати. Такі випробування ми дуже часто ставимо Богові подібно до маленьких дітей, які випробовують любов своїх батьків. Як батьки, так і Бог інколи погоджується і приймає ці правила гри, а ми, подібно до дітей, не завжди витримуємо бути тим чимось більшим, ніж ми є ніж зазвичай ми можемо бути!
Петро хотів бути більше ніж він є, але як бачимо, не вистачає лише запалу і зробити перші кроки. На прикладі Петра, який іде по воді, Бог мабуть хотів нам показати, що трудності, спокуси, страх залишиться, навіть, якщо ти будеш мати надзвичайні дари.
На прикладі Петра і апостолів можемо пізнати, що в часі бурі ми можемо по різному поводитися: зі страхом, переживаннями, відчаєм або з вірою, витривалістю і довірою до Бога.
Ця подорож в часі бурі нам відкриває набагато більше ніж просто опис незвичної пригоди.
Не дивує вас, що Ісус наказує відплисти і немов залишає своїх учнів? Я що мало би бути потім? Як і де би мали зустрітись із Ним?
Не дивує вас, що Ісус хотів побути наодинці з Отцем, але при цьому ніколи не забув за своїх учнів? У час труднощів та небезпеки Він завжди поруч є поруч!
Не дивує вас, що Ісуса не відразу пізнали? Можливо через те, що були налякані, або просто були переконані, що Ісус десь там собі з Отцем, а ми тут погибаємо?
Чи ми пізнаємо Його у нашому житті в часі “нашої бурі”, а можливо назвемо Його привидом?
Легко спокуситися і повірити в привид тоді, коли твоє серце наповнене страхом.
Легко вигадувати різні випробування Богові, коли ти себе не приймаєш, а шукаєш якісь вигадки і причини. Петро то вигукнув, але чи був готовий йти по хвилях моря?
Легко піти на дно, коли твоє серце сповнене страхом і надією на свої сили. Страх закриває людину в собі, наповнює її різними фантазіями і тягне донизу в безодню.
Легко засумніватися і не вірити, коли ти своє життя перетворив у бурю: вимучений і безсилий, стоїш немов на місці очікуючи не знати чого.
Тоді, коли Петро відкрився, визнав свою людську неміч і крикнув: Господи, рятуй мене. Ось, тоді прийшло спасіння до нього!
Все стало на свої місця: Бог залишився Богом, а людина людиною.
“– Маловіре, чого усумнився?” це було запитання чи вияв співчуття? Це питання стосувалось ситуації, коли Петро почав потопати, чи тоді, коли не пізнали Спастиля, що наближався?
Ми так і не почули відповіді …
Мабуть Євангелист Матей, залишив місце для кожного з нас, щоб у подібний час бурі ми пам’ятали, що краще дочекатись Бога у човні, що пригадує човен Спасінння і не сумніватись у Його присутності в час бурі!
Чи Петро захоче ще колись спробувати ходити по воді, а можливо літати чи ще щось подібного до подібних фантазій, якими наповнена наша голова? Мабуть, що ні… А ти?
катехизм в сімїʼї