Наближався день народження батька. Дочка, але вже мама, сказала своїй дочці, що завтра вони запрошенні на день народження до діда. На цьому розмова закінчилась. Наступного дня, коли мама повернулась з роботи, дочка запиталась у мами: «А що ми подаруємо дідусеві?» У цю ж мить жінка заклопоталась і розгублено почала шукати по хаті, що би то подарувати своєму батьку…
На її щастя вона знайшла одну непотрібну їй річ, яка вже довгий час перекидалась у хаті і ніхто не міг знайти їй призначення. «Ось це і подаруємо дідові» – зітхаючи, але радісно промовила мама.
Вже при виході з хати дитина несміливо із схиленою головою промовила: «Замало …» Мати спочатку зніяковіла, але відразу додала: «А ти знаєш скільки воно коштує? Це дуже коштовна річ». Дитя щось стиснуло у руках і вони вийшли.
Того вечора найкращим моментом було вручення подарунків. В усіх зворушилось серце як одна внучка підійшла до дідуся і сказала: «Тебе дуже люблю і це добре, що ти є. Я про тебе думала ще зі вчора. Думала і малювала. І цей малюнок є для тебе». Вона показала малюнок.

Звичайно, що він не був великої грошової цінності, але він вартував два дні думок про дорогу особу …

Жінка і гості
Коли закінчився святковий обід, всі дуже хвалили господиню. Як правило, хвалять із двох причин: як вияв культури і етикету, або ж через те, що вона дійсно цього заслуговує. Жінка, коли всі закінчили, промовила: «Можна було краще. Я лише пів-години на це затратила». Похвали більше не було. Було німе здивування.
Дехто аж тоді зрозумів, що це означає дорогі гості…
Час у цьому суспільстві – це найдорогоцінніше, що ми маємо і найдешевше, що ми цінимо.