Дорогі браття і сестри у Христі, всі ми сьогодні об’єднані у цьому святому дні прийшли до Божого храму, до цього святого місця.
Це для нас привілей чи просто виконання якогось закону, обов’язку?
Ця відповідь дасть нам розуміння наших стосунків із Богом: хто Він в нашому розумінні? Він є якийсь начальник, що перевіряє нашу бездоганність?А може Він є твердосердий суддя, якого цікавить тільки виконання закону і приписів? А може Він є як батько, на образ якого ми були сотворені?
Як сьогодні, так і тоді люди шукали можливості обʼєднатися, щоб жити в одному домі, щоб були в одному човні, щоб бути разом. Так постали не тільки місця для праці чи відпочинку, а ще й місця молитви, щоб бути разом перед Богом, об’єднані в Його ім’я!
Як тепер люди приходять на спільну молитву, так було в той час, коли Ісус та інші прийшли до синагоги.
Йдучи до святого місця, до храму, ми залишаємо все і звільнені від всякого земського приходимо, щоб об’єднатись в Дусі, відчути себе одною великою сім’єю, щоб відкритись і наповнитись духовним, небесним, Божим.
Минулого разу ми згадували про багатого чоловіка, котрий закрився у собі і довів себе до безумства. Він нікого не чув, ні з ким не спілкувався. Життя в такій одинокості спонукало його до егоїстичних мрій, які забезпечили йому велику кризу і все через питання: “І що тепер буде? Кому це все, що для себе назбирав, буде?”.
Нам не відомо, яку відповідь дав той нещасний чоловік, бо маючи все, не зміг цим скористатись подібно до тих, які покладаються лише на свої сили, але потім несподівана хвороба їх упокоряє, і тоді що? Дехто занадто покладався на гроші чи інші матеріальні цінності, але в час економічних криз переконався, що все може в одну мить знецінитись, і тоді що?
Тому потрібно бути дуже обережними, коли маємо відчуття закритості перед іншими та схильністю обмежити себе до “тільки Я” і “тільки для Мене”.
Ми – Церква, люд Божий і збираємось бодай раз в тиждень, щоб відновити наше “МИ”.
Ми звільняємось від наших земських повинностей і приходимо, щоб відсвяткувати нашу свободу, щоб відновленими, вільними людьми вернутися до світу, що буде нас далі намагатися полонити, а ми будемо намагатися йому відкрити вічні цінності. Ось так робив Ісус і нам довірив, щоб ми продовжували Його справу спасіння. Спасіння від всього, що нас пригнічує і вводить нас у стан рабства, неволі.
Сьогодні ми згадували в Євангелії від Луки 13, 10-17 про пригнічену жінку, яка 18 років була в’язнем фізичної недуги, але сам факт того, що вона була у людному місці і продовжувала надіятися на полегшення, свідчить про те, що її віра була витривалою. Бог дав відповідь на її надію.
У святковий день вона прийшла і отримала зцілення! Тепер молитва її була словами прослави: “Алилуя!”
Жінка зустріла Бога у місці, де збирались інші, щоб обʼєднатись в молитві, в слуханні Божого слова, в пережитті Божої присутності.
Ісус прийшов у місце, де постійно творилась молитва, читання Святого Письма і взаємна зустріч Божого народу. Це місце було місце зустрічі з Богом.
Яке це щастя мати особливе місце, де ти знаєш, що приходять ті, хто хоче зустріти Бога.
Це місце не обов’язково має бути вишуканим чи ідеальним, там не обов’язково можуть збиратись найкращі і непомильні, але це місце обов’язково має бути місцем зустрічі для всіх, хто шукає зустрічі з Богом. Він обов’язково буде там!
Ось воплочений в Ісусі Бог прийшов до своїх! І зустрічає людину.
Ми не знаємо ім’я тої жінки, тому можемо підставити ім’я кожної людини, яка приходить у святе місце, особливо, коли перебуває у приниженому стані.
Бачимо, як Ісус звертає увагу на неї в першу чергу і принижується, щоб зустрітися з нею поглядом, щоб торкнутись її, щоб повернути їй гідність бути вільною від хвороби, стати стрункою.
Зустріч з Ісусом повертає достойність людині, свободу і спонукає лише до радості. Але чому дехто, будучи в храмі, далі відчуває себе приниженим? Чому не відчуває полегшення? Чому ….?
А чи не тому, що не зустрічає Бога правдивого? А приходить, щоб зустріти якогось видуманого божка? Наприклад: строгого, караючого, недосяжного? Тоді відповідно все буде іншим.
Я це було показано в цій історії. В той час час, коли уздоровлена жінка прославляла Бога, хтось викрикнув зауваження і протест. Це був начальник синагоги. Як би не було прикро чути це, але той, хто мав би бути у цій радості першим, став осторонь і зайняв позицію критикуна.
Дивно вийшло якось: слуга Божий використав закон Божий, щоб виступити проти самого Бога!
Цей чоловік мав би бути духовним наставником, слугою в потребах інших, помічником у зустрічі з Богом, але в цій історії він нагадував більше наглядача і начальника, але не слугу Божого і так вийшло, що став суддею самого Бога.
Але, як би в той же час ми запитались його: “чому ти так поступив?” Він мабуть би гордо відповів, що він захищав Бога, бо Господь був зневажений через переступ закону. Він свято вірив, що саме так потрібно шанувати Бога. Але, як виявилось, – саме це було зневагою Бога, а не почитання Його.
Щось подібного сталось із Савлом із Тарсу, який думаючи, що приносить славу Богу, насправді Його переслідував.
Зауважте, що ми вже після цього випадку не будемо чути в Євангелії від Луки про те, що Ісус відвідав ще якусь синагогу.
Ось бачимо, що недостойна і принижена жінка зустріла Бога і отримала полегшення, а достойний начальник став переслідувачем живого Бога, сліпо вірячи, що від все правильно робить.
Дорогі у Христі, бачимо на прикладі цієї історії, що інколи ми можемо фанатично робити якісь діла і вірити, що цим самим приносимо якесь почитання Богу, але насправді можемо лише Його цим зневажати.
До прикладу:
Чи ходити до храму і змушувати ходити інших лише, щоб виконати якийсь закон, чи це буде подобатись Господеві?
Чи робити щось аби лиш це зробити?
Хоч такий метод показує, що він дає якийсь результат, але не на довго, бо все, що насильно, то до пори до часу. Для нас це може бути спокусою, яка ставить людину на друге місце після закону. І тоді місце, де людина має спасатись, буде видаватись їй небезпечним місцем, бо не буде відчувати себе любленою, а навпаки – використаною. Тоді буде залишати церкву …
Якщо хочемо виконати довірену нам місію, то маємо навчитись від Бога, який створив все добрим і саме Він обʼявляє нам усе вічне і те, що веде до вічності, який прийшов спасти людину і не ставив її нище всяких приписів.
Дуже важливо пізнати правдиво Бога, який обʼявився в Ісусі.
Дуже важливо пізнати Божу волю, яка виявилась у стосунках між Богом-Отцем і Його Сином.
Дуже важливо прийняти справжній образ Бога, Того, Котрий любить і ніколи не поставить закон чи приписи вище людини, свого створіння!
Отож: закон є даний для людини, чи людина живе задля виконання закону?
Субота створена для людини, а не людина для суботи (Від Марка 2:27)
Audio
Відео: