Дорогі браття і сестри у Христі, в уривку Євангелії від Матея (Мт. 9, 1) ми читаємо історію про зцілення розслабленого і відпущення його гріхів. Це продовження історії про подорож Ісуса із його учнями по Галилейському морю до Гадаринського краю, де Він звільнив двох чоловіків від опанування злим духом. Як пригадуємо, жителі того краю попросили, щоб Ісус відійшов з їхніх околиць.
Спаситель смиренно повертається до Капернауму і, як виявилось, на Ісуса вже там чекали, але кожен чекав з різної причини.
Були ті, хто ведений вірою прийшов, щоб просити за свого товариша, який був розслаблений. З часом виявились і ті, хто чекав нагоди, щоб проаналізувати дії Ісуса, а потім покритикувати і осудити. Так є: хто більше знає, той більше може зробити висновків. Але до чого ці висновки ведуть людину?
А чудо сталось не через висновки когось про когось, а по причині віри!
Ось так через діяння Бога викрилось те, що було у серцях людей.
Деяким книжникам Ісус “знаючи їхні думки, каже: “Чого лукаве думаєте в серцях ваших?”
Важливо зауважити: в той момент Ісус порушив їхнє релігійне розуміння, Він порушив їхні канони і вони звинуватили Ісуса в богохульстві.
Ісус назвав це – лукавими думками. Ці лукаві думки – підштовхнули до лукавого висновку про самого Бога!
Ми знаємо, що з часом ці лукаві думки, це критиканство і ця упередженість перейшли у гнів і жадобу смерті, жадобу смерті самого Бога!
Натомість Ісус, бачачи віру друзів, творить чудо духовного і тілесного зцілення. Серця тих людей були наповнені вірою і вони стали свідками великої радості. Завдяки їхній вірі, а не критиканству той “Встав той і пішов до свого дому”, а народ славив Бога.
Синодальна Спільнота
Дорогі у Христі браття і сестри, ми продовжуємо шлях до “синодальної спільноти” і до пізнання Божої волі щодо нашої церковної спільноти, нашої духовної родини.
У нашій спільноті ми часто єднаймося задля молитви, задля творення добрих діл і просто побути разом.
Інколи ми бачимо, коли хтось приходить до храму, щоб зустрітись з Христом, щоб отримати від Нього прощення гріхів, тілесного здоровʼя та іншого.
Інколи ми зауважуємо, що є також ті, котрі навіть поглядом і ставленням показують, що щось їх бентежить, чимось вони не задоволені.
Інколи навіть в час Богослуження дехто висловлює свої обурення і нарікання. Не важко здогадатись, чим в той час наповнені їхні серця.
Ця історія запрошує нас задуматись над тим, як ми приходимо до храму, як ми дивимось на інших, які думки наповнюють наші серця, коли у храмі, в час Богослуження стається щось незвичне.
Друзі принесли розслабленого із серцями стурбованими, але повернулись із іншими серцями: наповнені радістю, а з якими серцями повернулись книжники?
ЗАВДАННЯ:
1. З якими думками ми приходимо до храму? Ми ведені вірою? Як це виражається по нашій зовнішності, нашій поведінці, нашому погляді, наших розмовах?
2. Чи ви мали ситуації у своєму житті, коли хтось у храмі, під час молитви вийшов за рамки наших правил, норм, традицій? Що відбувається у наших серцях, які думки наповнюють?
3. Ісус завжди бачить наші серця, Він завжди чує наші розмови. Що би Ісус би сказав вам у цей час? Що Ви відчуваєте у своєму серці?
ЗАВЕРШАЛЬНА МОЛИТВА
Боже, ми дякуємо Тобі за Твого Сина, який бачить наші серця і знає наші думки, який відповідає нам по нашій вірі.
Захисти наші серця від всякого лукавства та осуду, що роблять нас нездатними любити наших ближніх.
Ми відновлюємо віру в Тебе і хочемо довіряти Тобі, слухати Тебе і перебувати у Твоїй любові.
Просимо тебе, дай щоб наша Церква за молитвами і прикладом святих апостолів Петра і Павла стала спільнотою особливого діяння Божого милосердя через прощення гріхів та зцілення ран, особливо завданих війною. Амінь.
+ Немає коментарів
Додайте свій