– Тату, чому при наших зустрічах ти мені завжди кажеш: “Я так тебе чекав…. і ти прийшов”. Ти так говориш, але ми навіть не домовлялися про зустріч і ти, також, не знаєш, коли я прийду і чи взагалі я прийду?
– Сину мій, це очікування у мене починає народжуватись від того моменту, коли ми кажемо один одному: “До зустрічі!”
Це правда, що я не знаю, коли ти прийдеш, але знаю твердо те, що ти
прийдеш!
Пам’ятай: якщо не буде до кого прийти, то Бог завжди тебе чекає…
Та врешті не мені це тобі говорити… Сам знаєш…. Не так?
Так я прийду!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Дуже хочу вірити, що Бог мене чекає і прийме, але водночас маю велике побоювання за свої гріхи
…чекає і шукає свою загублену вівцю…і навертає…і забирає страхи, кличе до Любові…
така маленька історія, але яка вона глибока у своєму змісті. Дійсно, нас завжди чекають батьки, а ми ніби ті блудні сини. Та в будь-який момент ми повинні памятати, що кожен з нас має того єдиного, справедливого Батька, Господа, який чекає на зустріч і щиро нею тішиться.