Дорогі браття і сестри у Христі, кожен з нас має дім, де мешкає тимчасово чи постійно. Сьогодні ми зібрані в домі, який називаємо Божим домом!
Цей дім збирає нас, дітей Божих, щоб ми об’єдналися в молитві та служінні перед нашим Небесним Отцем. Батькам подобається, коли діти навідуються до них. Наш Небесний Батько радіє від нашої присутності.
У цьому ювілейному році, коли приготовляємось до Великого посту, ми запрошені задуматись над тим: чим є для мене є храм Божий?
Притча про батька і двох синів нам пригадує про спільне життя в у спільному домі.
Притча нам пригадує про те, що сімʼя має бути разом, але приходить час, коли з різних причин хтось залишає дім і йде у світи. Дім – це не в’язниця, тому ніхто не має змушувати тебе бути в ньому. Навпаки, в домі ти маєш себе чути безпечно і радісно, маєш хотіти бути в дому, бо це місце, де ти перебуваєш в любові.
Храм Божий будуть для того, щоб проголосити це місце Божої любові, яка спонукає нас до любові між собою! Якщо забракне любові, тоді люди будуть залишати храм, бо він перестане бути безпечним місцем. Але причина залишити храм може бути інша…
Притча нам пригадує про те, що дім, це місце, де тебе чекають.
Храм Божий – це місце, яке ти можеш залишити, але ти маєш пам’ятати, що це те місце, де тебе чекають. Очікування – це ознака любові. Це чудові слова надії! Запам’ятаймо ці слова: що храм Божий – це місце, де ти бажаний, де чекають на тебе не залежно від того ким ти є, чи ким ти став.
Молодший син віддалився від дому
У кожного з нас в житті трапляється такий період, коли з різних причин ми віддалюємось від рідного дому і йдемо на зустріч чомусь новому і чужому. Вражає, що в цій історії показано, як син, отримавши багатство, звірився на нього і відразу відчув ефект легкого успіху: розваги, друзі, безтурботне життя. Але, як виявилось, все це проминаюче. Коли покладаєш надію на те, що не є надійним, бо проминаюче, тоді себе ведеш до розчарування. Що і сталось із блудним сином, який втратив усе і якого покинули усі.
У великій кризі розчарувань до нього приходить світла думка про повернення.
Серед темряви його безнадії засяяло світло, що він не загине, є порятунок. Як важливо, щоб темрява безнадії нас не поглинула, щоб ми не повірили в силу темряви і не довірились їй.
Надія про те, що краще повернутись до дому, що батько не відкине його, що син буде прийнятий до безпечного місця, врятувала йому життя. Ця надія його не посоромила. Як могло бути по-іншому?
Він від самого малечку досвідчив любов батька, яка була не тільки до своїх синів, але також і до слуг. Це залишилось в пам’яті сина!
Отож, надія – це не вигадка якась. Це пам’ять про пережитий в минулому досвід любові. Як важливо, щоб ми мали позитивний досвід присутності в нашому житті Божої любові. Якщо так станеться, що ми залишимо церкву і віддалимось від Бога, щоб у нас жевріла надія про повернення.
Цей досвід любові у Божому домі залежить від усіх нас.
Так, кожен з нас творить у храмі середовище любові. Від кожного з нас залежить чи цей храм буде безпечним місцем, де тебе люблять.
У притчі показано також старшого брата, який перебував в особливому стані. Вражає те, що він не говорив словами надії. Який, будучи в домі любові, чомусь був закритий на неї. У його словах відчутно біль, розчарування, критика, заздрість, звинувачення.
Батько говорить: “все моє є твоє!”
Було його, але він його не приймав, натомість жив у своєму видуманому обмеженому світі. Це привело його до страждання у безнадійності і зробило його серце неспроможним до любові. Добре, що молодший син не чув цієї розмови, цих слів “брата”, бо мабуть після цього пішов би з дому і не вернувся би більше ніколи. Якщо старший син не покається, то дім батька, дім надії і любові, стане домом безнадії і гніву.
Дорогі у Христі, у ювілейному році свята Церква запрошує нас відновити розуміння того, що є основою нашої віри, щоб часом ми не стали подібними до старшого брата, який будучи в домі серед великої любові Батька, був закритий і жив у якомусь своєму непрадивому розумінні, що зробило його далеким від батька і поставило під сумнів життя в любові.
Чи часом це не стало причиною того, чому молодший син пішов з дому?
Чи часом брак взаємної любові у нашій спільноті не стає причиною того, чому люди покидають Дім Божий?
