Дорогі в Христі, сьогодні чуємо зворушуючу історію подорожі Ісуса до Герасинського краю ( Мт. 8, 28 – 9, 1.), яку можемо по-різному
охарактеризувати. Це може бути історія успіху! Адже Ісус зцілив двох, які були опановані злим духом, звільнив ті околиці від впливу зла, хоч ті люди вже із цим зжились. А може бути історія неуспіху! Через те, що Ісус був такий принижений тими людьми, які вийшли і прогнали його геть, сказали: “Йди з нашої території”.
Аля ця коротка історія є насправді лише частиною іншої історії, це є радше продовження більшої історії. Історії, яка почалася із одного книжника, який прийшов до Ісуса і, дивлячись, як Ісус зціляє, як слава розноситься, дивлячись, як люди тягнуться до Ісуса.
Від захоплення до бурі, де виникає багато запитань.
Нас захоплюють такі люди. Люди, яким ми їх подивляємо, ми ними зачаровуємося, ми кажемо:
“Ох, як добре бути з такою людиною!” Ми хочемо бути з тією людиною. Ми не хочемо її відпустити від себе. Де би вона не пішла, ми йдемо за тою людиною.
І ось, цей книжник хотів бути із Ісусом і також учні хотіли бути з Ісусом. І вони навіть сказали: “Де би ти не пішов, я піду за тобою”.
І тоді того вечора Ісус каже до них: “Сідайте зі мною в човен і перепливемо на другий берег”.
І вони зраділи, бо мрія здійснилася. Ісус бере їх із собою.
І вони сідають у човен і пливуть. На вечір здійнялась буря. Ісус після важкого дня, після великого натовпу людей заснув і відпочивав.
І човен кидає то в одну сторону, то в другу сторону. І вони відчувають, що скоро прийде їм кінець.
А вони тільки но сказали: “Я хочу піти за тобою”. А тут вже кінець…
Мабуть в голові у них виникали думки: “І куди ми напросилися? І що нас чекає зараз на тому дні моря?”
Вони його будять. І Ісус заспокоює все.
І вони заспокоюються.
В яку неприємну історію вони попали … Який стрес пережили, а тільки через те, що ляпнули: “Я, ми … куди би ти не пішов, я піду за тобою”.
Від емоційного піднесення до відповідальності
Ось така людина, яка в емоціях може багато чого наговорити, а потім треба взяти відповідальність за ці слова.
І не тільки в часі того, коли є дуже таке щось захоплююче, таке велике, але і тоді, коли приходить буря, також треба взяти відповідальність за свої слова: “Де би ти не пішов, я піду за тобою”.
Інколи таке зустрічається серед молодих сімей.
Які вони закохані на початках! Як один одного зустрічають і хочуть говорити один з одним весь час!
А потім приходять перші труднощі їхнього життя. Приходять бурі…
Так само людина, яка захоплюється піти за Христом, служити в Церкві, займатися волонтерством, робити добрі справи.
У нас завжди є такий емоційний підйом. Ми би, хто зна, що би робили, бо ми так себе піднесено відчуваємо: “ох, які ми герої, месії, ми такі сильні”
Потім приходить буря.
І в тій бурі ми починаємо давати собі запитання: “А що це таке? Я не цього хотів. Я хотів чогось такого великого”
Так випливає, що ми шукємо лише того, що “велике, славне”?
Ось, приплипає човен до берега. Це вже був край гадаринський, який славився тим, що там жили погани.
Ну, погани то вже не так погано… кілька днів тому учні бачили зустріч із сотником і чули як Ісус похвалив цього поганина за його віру. Значить, Ісус знає, що він робить. І тут вони перепливають на цей берег.
Як сьогодні ми чули, їх зустрічають. Приємно, коли тобі йдуть назустріч, ти прибуваєш у не відомий край, а тут зразу до тебе підходять і ти відчуваєш, що тебе чекали.
Чекали? Для чого? Щоб зразу викрикувати: “Чого ти сюда прийшов? Мучити нас? Чого ти сюда прийшов?”
І тут апостоли, які то все бачать. А це як? А де є та пошана? Де є та слава?
Це була справжня неприязь.
Виявляється, що ті двоє людей були опановані злим духом. На очах апостолів стається чудо. Бо як інакше пояснити, коли ці двоє людей звільняються,
а потім це стадо свиней, яке так спокійно паслося собі, стає таким якимось таким жахливим, щось стається з стадом. Вони кидаються у цю кручу і топляться всі в морі.
Учні дивляться на це все і не розуміють, що робиться. Як страшно, як страшно.
І мабуть їм пригадуються слова: “Куди би ти не пішов, ми підемо за тобою. Ми хочемо бути з тобою.”
Цілу ніч не спали. Тепер тремтять зі страху, бо побачили силу злого духа, який веде людину до погибелі. І це також пережили.
Але мабуть останнє, що вони сподівалися, це те, що прийшли з міста люди, які хоч не були опановані злим духом, які вважалися нормальними. І ці люди,
коли почули і дізналися всю цю історію, сказали Ісусові: “Йди геть”.
Сказали те, що говорили опановані злим духом чоловіки.
Але цього разу Ісус сідає тихенько в човен. Як так?
Сила Божа є більшою від сили злого духа, але перед людиною?
Той, який наказував морю, той, який тихомирив вітер, бурю. Який вигнав злих духів і скерував до свиней .. Той, який показав всю божественну свою силу ..
Але перед голосом людини, яка йому каже: “Йди геть”.
Хто ти така людина, яка кажеш Богові: “Іди геть”.
Виявляється, ти маєш велику силу над Ісусом.
Кожна людина може сказати Богові: “Іди геть, я не хочу”.
Яку велику силу має людина?
Може сказати Богові: “Іди геть, заберися з мого життя. Я не хочу бути з тобою”.
Яку людина має велику силу і яку велику має смиренність Бог, який схиляє свою голову перед людиною,
тихенько сідає в свій човен і відпливає.
Апостоли пережили багато у цій великій історії.
Вони тепер розуміють ціну слказаних слів і що то значить іти за Ісусом…
Це наразити себе на небезпеку. Це вступити в духовну боротьбу, коли навіть сили природи можуть змагатися з тобою.
Це означає ввійти в духовну боротьбу навіть з тим, хто хоче тебе знищити, хто тобі в очі дивиться і каже: “Я тебе
не хочу бачити. Іди звідси”.
Піти за Ісусом – це означає потерпіти і приниження, коли ти стаєш небажаним.
Що ти поганого зробив? Нічого. Тоді чому виганяємо?
Якби ми тоді запиталися людей, чому ви вигнали Ісуса, вони би нам багато чого наговорили.
Але яка доля тих людей? Не знаю. Може ви знаєте, що там сталося?
Правдоподібно вони почали думати, як нам тих свиней з того моря повитягувати. Можливо, щось заробимо на них.
А може почали думати би або може би як так треба нам, щоби та втрата не була такою болізною. Ви думаєте, вони пам’ятали про тих людей, які зцілилися?
Не знаю. Не згадано, що хтось підійшов до тих двох звільнених, обняв їх і сказав їм: “Накінець-то ви повернулись!”
ми нічого не знаємо про це”. Знаємо в іншому епізоді, що просився один біснуватий, щоби щоби піти з Ісусом. Не хотів залишитись. Можливо не довіряв людям з того міста, як деколи ми не довіряємо тим з нашої родини, з нашої спільноти, з наших друзів, бо вони не вміють радіти, коли ти став нормальним.
Я не знаю, що сталося з тими людьми.
Може, ви знаєте, їхня історія нам невідома.
Дивно, вони зустріли Ісуса. Ісус дарував їм звільнення їхнього краю.
І ми не знаємо нічого, що там дальше відбулось. Отак закінчується історія з кожним, хто
зустрічає Ісуса і виганяє його свого життя.
Ми знаємо іншу історію, знаємо історію апостолів. Знаємо, бо ще багато-багато сторінок написано, що сталося з ними, тому що
вони залишились самі і не прогнали Його. Не покинули навіть тоді, коли вони повернулися, переживши стрес, страх, загрозу життя, приниження, вигнання і всього іншого. Вони знали ціну тим словам, які вони сказали раніше колись. Я буду з тобою.
Кожного разу, коли священник здійснює таїнство святого хрещення, з хресними батьками і дитиною спілкується, кажучи: “Чи ти зрікаєшся сатани, всіх діл його, всіх ангелів його, всього служіння його?”
Пригадуєте таке? І ми там всі: “Зрікаюся!” Таке враження, ніби проходить екзорцизм, вигнання злого духа. Ми не хочемо мати нічого
спільного з ним. А пригадуйте, потім священник каже: “Поверніться тепер обличчям до престолу, де є святе Євангеліє, де ви отримаєте Таїнства спасіння, де є ікони”
І дає чергове питання: “А чи ти з’єднуєшся з Христом? Чи ти з’єднуєшся? Чи ти, чи ти хочеш бути з ним? Пригадуєте? Ми всі кажемо? “З’єднуємося”.
І що потім? Як там дальше історія? Має продовження історія ваша?
Кожний наш гріх – це зказати Богові: “Відійди з мого життя!”
Кожний крок з Ісусом – це крок з надією, яка нас не посоромить і в якій є історія, яка буде тривати вічність.