ВСТУПНІ РОЗДУМИ:
Дорогі браття і сестри у Христі, у Євангелії від Матея (Мт. 9, 27-35) ми читаємо історію, а радше три історії. Вони немов три різні, але водночас всі обʼєднані, бо кожна з них розповідає про Ісуса i про його місію.
У першій історії ми чули про зцілення сліпих, про повернення їм зору. У другій про повернення мови німому, а у третій історії Ісус зазнав чергової критики від фарисеїв, але попри все продовжував своє послаництво.
Всі ці історії насправді – це одна єдина історія про Ісуса і про Його зустріч із людиною, яка страждає недугами, але вірою може повернути втрачене, людиною, яка страждає душевним болем, але завдяки співчутті та допомозі інших може повернути свободу. Із людиною, яка через нерозуміння і можливо гордовиту впертість може не прийняти і навіть зупинити дію Божої ласки.
Перша історія – історія віри.
Сліпі йдуть за Ісусом і кричать. Зауважмо, що це була спільнота сліпих, бо їх було двоє. Вони кричать гучно і голос двох жебраків гучніший ніж одного! Як і молитва кількох є сильнішою ніж одного.
Питання: вони кричали, бажаючи привернути увагу на себе, чи тут було щось більше? У нашому житті є також багато тих, що привертають увагу на себе, але чи варто зупинятись біля всіх, переривати свою місію і їм дарувати свій час?
Ісус не зупиняється, йде далі. Можливо спочатку – це виглядало дуже дивним, але продовження історії показує, що це було необхідним.
Саме шлях стає пізнанням того, що дійсно вони хочуть. Кожний шлях – це пізнання і перевірка того, що ти бажаєш. Інколи ти просто пробуєш, чимось захоплюєшся, відчуваєш якийсь порив, але саме шлях випробувань тобі показує, чи ти дійсно цього бажаєш, чи зумієш чогось зректись, чи ти дійсно віриш, що воно буде частиною твого життя.
Вони мали вибір і мабуть сумніви спокушали їх, але сліпці не залишились на місці. Тепер вони стали немов паломники, які з надією, підтримуючи один одного, пішли за тим, про кого могли тільки чути, чути від інших свідчення.
Це паломництво надії перейшло у спільне прохання, молитву: «Помилуй нас, Сину Давидів!» У відповідь Ісус дивно запитує їх: «Чи віруєте, що Я можу це зробити?»
Він немов перевіряє їхнє бажання і віру в Його здатність зробити це чудо. Їхнє просте «так» стало ознакою їхнього духовного прозріння, переміни і, як наслідок: відкриваються їм і фізичні очі. Вони бачать! Але, Ісус відразу просить їх закрити уста, немов хоче залишити в таємниці те, що сталось у домі. Вони не змогли виконати цього наказу.
У другій історії, в тому ж самому домі, стається зцілення німого чоловіка, одержимого злим духом. Той не кричав, нічого не просив і не шукав за Ісусом. Хоч він не міг говорити, але на щастя були інші, які доповнили його немочі. Вони привели його і попросили за нього. Знову чуємо про силу спільноти, знову допомога тим, хто сам не в змозі просити, знову спільний шлях.
Того дня той дім міг назватись ДОМОМ НАДІЇ. Люди приходили, зустрічали Ісуса і виходили, звіщаючи про діла Господні. Звичайний дім перемінився у ДІМ НАДІЇ. Як би хотілось, щоб більше було таких домів.
А третя історія теж про спільноту, теж про тих, що прийшли до Ісуса, але вона не завершилась чудом і все через те, що фарисеї прийшли з іншої причини. Хоч вони бачили те саме, що бачили інші, хоч вони могли досвідчити те, що переживали інші, але вони зробили інший вибір. Їхні духовні очі залишилися закритими, їхнє серце не було здатним дивуватись, їхні уста не змогли прославити Бога. Шкода…
А Ісус? Він не зупиняється, не сперечається, не ображається. Він далі «обходив усі міста і села, навчаючи, проповідуючи й оздоровляючи». Його місія – нести Царство Боже, навіть тоді, коли не всі Його приймають.Він йде і хто йде за Ним, того паломництво життя продовжується.
Синодальна Спільнота
Дорогі у Христі, сьогодні це Євангеліє звучить для нашої спільноти як нагадування про цінність бути разом! Довіряти один одному і вірити, підтримувати тих, хто ослаб і тих, хто не може просити саме за себе. Вважаймо, щоб ми не спокусились на якийсь страх чи осуд інших, що можуть закрити нам очі на дію Божу і уста на прославу та свідчення Його дії.
Сліпі йдуть разом. Німого приводять інші. А Ісус їх приймає. Може, і ми – уподібнюємось до сліпих, коли не бачимо чиюсь потребу, не бачимо інших, які потребують нашої присутності, а потім стаємо німими, бо не маємо причини сказати добре слово чи прославити Бога. Що буде тоді? Може стати, як фарисеї, які не шукали і не бачили Божої доброти.
Христос був тоді і далі є поруч нас.
У час різних випробувань Він питає: «Чи віруєте?»
Питає у спільноти! Що ми відповімо Йому?
Синодальність – це не просто бути разом. Це шлях, у якому йдемо разом: коли ми просимо один за одного, щоб прозріти, щоб говорити, щоб чути, щоб вірити і довіряти разом. Коли йдемо разом чи ведемо одне одного до Ісуса, тоді наша мандрівка може мати назву Паломники надії, а місце наших спільних зустрічей – місцем Надії.
Завдання
– В історії, яку ми чули сьогодні, звичайний дім став “Домом надії”. Це спонукає нас задуматись: а наша спільнота більше схожа на “Дім Надії” чи, можливо, є схильність бути “осудливим домом фарисеїв”, де критикують, нарікають, не бачать і не говорять нічого доброго? Чому? А у яку сторону схиляєш ти інших? Які твої вчинки, яка твоя віра?
– Чи тобі відомі такі особи, що не могли самі прийти до Бога, або ті, хто не могли говорити за себе, про себе? Що означає бути провідником чи голосом для них? Чи відомо тобі, коли у нашій спільноті вдалось допомогти комусь прийти до Бога, або “віднайти голос” перед Богом?
– Вражає, як Ісус після критики, осуду далі продовжує із своїми апостолами місію. У нашій спільноті також є різні ситуації, в яких звучить критика і осуд. Як, на вашу думку, нам перейти через ці перешкоди, щоб ми продовжили йти дорогою надії, виконуючи нашу місію?
ЗАВЕРШАЛЬНА МОЛИТВА
Господи Ісусе, Ти проходив через міста і села, торкаючись очей, відкриваючи вуста, зцілюючи серця.
Дякуємо Тобі за достойний приклад і за відвагу не зупинятись, а запрошувати інших стати на дорогу спасіння.
Господи Ісусе Христе, Ти є Світлом для сліпих, Голосом для мовчазних, Надією для зранених і Силою для втомлених.
Ми дякуємо Тобі за Слово Твоє, за історії, які сьогодні торкнулися наших сердець. Дякуємо за приклад віри сліпих, за спільноту, яка привела німого, і за Твою вірність, яка не згасає навіть перед лицем людської закритості і критики.
Ми хочемо Тебе наслідувати, тому навчи нас бачити тих, хто є поруч і потребує нашої уваги. Навчи нас бути тими, хто веде, підтримує, молиться, і тими, хто не мовчить, а свідчить про Твою доброту.
Допоможи нам бути правдивою спільнотою надії, щоб наш храм, наші домівки, наша Церква завжди були Домом Надії, де можна зустріти Тебе і відчути Твою присутність, відчути Твою ласку.
І будь благословенний, наш Боже, у нашій спільноті завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.Амінь.