Перебуваючи в лікарні, маленька дівчинка зауважила в голос: «Тут так багато хворих». Дідусь, котрого вона навідала, усміхнувся і здивовано промовив: «Так і має бути. Ну, це ж лікарня». Жінка, котра стала свідком розмови, бо знаходилась у цій же палаті, теж усміхнулась.
Причиною її усмішки було й те, що вона згадала, як одного разу в думках осудила грішників, котрі приходили до церкви. Вона згадала, як молячись у церкві, постійно осуджувала тих, котрі стояли поруч неї і їхнє життя не було життям святих. Тому вважала, що їм тут не місце.
Наступного дня жінка знову пішла до церкви. І знову біля неї стояли ті ж недостойні. Але цього разу вона лише лагідно подивилась у їхню сторону і тихо в душі промовила: «Добре, що ви прийшли. Лікуйтесь. Ви прийшли до доброго лікаря. Хай Він допоможе вам»
Деколи ми осуджуємо інших через те, що нас, так хтось навчив. Деколи повторюємо чужі думки, бо не маємо своїх. Деколи хочемо змінити свої погляди, але не завжди знаємо, що маємо замінити.
Ісус каже до нас: будьте, як діти…
Спостерігаєш за дитиною і розумієш, де ти став дуже задорослим.
+ Немає коментарів
Додайте свій