У Преображення Господнє ми запрошені здійснити паломництво надії
Дорогі брати і сестри у Христі, що преобразився на Таворі, сьогодні ми разом з Ісусом і трьома учнями — Петром, Яковом і Іваном — запрошені духовно залишити все і скерувати свої очі, свої стопи та своє серце до висот. Це не зійти на вершину, як мандрівник чи альпеність, щоб взяти її, відчути себе переможцем і вищим над усіма.
Бути в Божій присутності
Апостоли, як і ми, були втомлені. Вони йшли за Ісусом, слухали Його слова, бачили Його діла. І ось Ісус веде їх на гору, у тишу, далеко від усіх. Відводить від натовпу, щоденних справ, навіть від місійної діяльності. Запрошує їх в тиші серця пережити присутність Бога. Він це робив часто, залишаючи їх всіх, а тепер він запросив їх, як учитель, що хоче навчити своїх учнів.
І там, на вершині, сталося щось неймовірне: обличчя Ісуса засяяло, Його одяг став білим як світло. Апостоли побачили Ісуса таким, яким Він є – у славі, у світлі, у повноті Божої краси. Тут Петро не витримав і вигукнув: «Господи, добре нам тут бути!»
І це була емоція і глибоке відчуття душі чогось величного і неописанного. Ось – присутність Бога. Ось — любов, яка не зраджує, не минає, дає надію, що все можна перейти. Прочитати все »
Людяність на перехресті
Одного ранку, стоячи на перехресті біля свого дому, я чекав на друга. Все було як завжди, але якось дивно – стояла поліцейська машина. Потім я помітив, що світлофор не працює. Тепер замість нього рухом керував поліцейський. Це було незвично бачити людину, адже ми так звикли, що технічні пристрої авотомачино регулюють наш повсякденний рух.
Але цього ранку все буде по-іншому. Атмосфера, яку створив поліцейський, була справді дивовижною. Він керував машинами з усмішкою, з лагідним поглядом, але водночас його рухи були чіткими та впевненими, інколи дуже строгими. Це було захоплючи. Водії у відповідь кивали головою, дехто піднімав руку на знак подяки, а хтось навіть вигукував: «Дякую!» Заторів не було, рух машин відбувався плавно, і відчувалося, що на перехресті панує справжнє життя.
Люди, що вийшли до Ісуса, стали паломниками надії, апостоли зазнали краху в аналітиці
Дорогі брати і сестри, у сьогоднішньому уривку Євангелія від Матея (Мт. 14, 14–22) ми пригадуємо, як Ісус зглянувся над натовпом, зцілив їхніх хворих, а потім чудесно нагодував п’ять тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибами. У цьому ювілейному році ця історія відкривається для нас по-особливому. Адже вона нагадує про справжнє паломництво людей, під час якого зустрічаєш і випробування, і досвід довіри, і надзвичайні випадки.
Дорога надії — це шлях від дому у пошуках змін
Євангелист Матей згадує, що «вийшовши, Ісус побачив силу народу». Це люди, які вийшли з міст, від своїх помешкань, від свого звичного життя. Вони залишили все, щоб піти на зустріч із Христом. Ми можемо сміливо назвати їх паломниками — тими, хто залишає позаду свою домівку і пускається в дорогу, аби повернутись із змінами. Кожен правдивий паломник має запитання, потреби, духовні бажання — і тому пускається в пошуки. Як правило, шукаємо те, що втратили. Паломники вірять, що знайти втрачене можна в інших обставинах, зустрівши іншого і наповнившись тим, чого в себе вдома немає.
Люди, які прийшли до Ісуса, не знали, як усе складеться. Вони не були попереджені наперед про всю програму перебування. Вони не брали з собою багато речей, хоч йшли у пустинне місце. Вони просто йшли на зустріч, бо серце їм підказувало: там є надія.
Це образ кожного з нас. Коли ми вирушаємо в паломництво до святого місця, ми живемо очікуванням. Ми прагнемо отримати відповіді на свої запитання. Ми переконані, що, залишаючись у звичному місці, відповіді не приходять — потрібно шукати їх. Ми пускаємось у зустріч, яка може змінити наше життя. Прочитати все »
Морозиво і обійми
Одного для зустрілись дві сімʼї, щоб разом посмакувати морозиво. Ось кожен вибрав свою улюблену композицію смаків і ласував за столом. Дорослі і діти сиділи окремо.
“Сьогодні надзвичайний день!” – вигукнув один хлопчина в емоціях. “Чому?” – буркнув інший. “Як, чому? Бо сьогодні ми смакуємо морозиво!” – здивовано відповів. “Аааа, але я щодня їм морозиво… ” – холодно завершив хлопчина. Прочитати все »
Де твоє «золотко»?
Сім’я нарешті наважилася на зустріч із священиком. Вони були молодими батьками. У них була маленька донечка. Останні події життя їх добряче сколихнули, тому їхню напругу в середині сімʼї уже не можна було приховати. Все йшло до чогось поганого…
Спочатку думали, що впораються самі, але все зайшло в глухий кут. І тепер з’явилася надія довіритись тому, хто вже в їхньому житті не раз показував дорогу до світла. Вони приїхали до отця, а радше — друга. Він уже давно був відомий своєю мудрістю та добрим серцем. Приїхали з надією отримати пораду щодо дуже важливого рішення, яке мало змінити їхнє життя.
Зустріч відбулася на подвір’ї храму, де під тінню церковних стін стояла лавка. Там усі й присіли. От лише їхня п’ятирічна донечка спочатку сиділа тихо, малюючи щось паличкою на піску, але коли розмова між дорослими стала більш серйозною, з якимись дивними словами, дівчинка тихенько відійшла, щоб роздивитися квіти на церковній клумбі.
Раптом жінка, перервавши бесіду, помітила, що донечки немає. Її голос затремтів, а серце шалено забилося. “Де наше золотко?” — вигукнула вона, і в її очах з’явився переляк. Чоловік, який до цього був повністю занурений у розмову, різко спохопився і почав крутити головою навсібіч. Їхні обличчя вмить поблідли, а всі думки й переживання про важливе рішення втратили значення. Прочитати все »
Le Porte Sante: per tutti o solo per chi cerca davvero?
Sta volgendo al termine l’Anno Giubilare, tanto atteso. È tempo di fermarsi e riflettere: quale segno ha lasciato dentro di me? Come ha inciso sulla mia vita spirituale e su quella della nostra comunità ecclesiale?
Le esperienze sono diverse: c’è chi ha trovato conforto nel perdono, chi ha riscoperto la fede, chi ha percepito la vicinanza di Dio. Ma c’è anche chi torna a casa con un senso di vuoto, anche deluso, con la sensazione come se nulla fosse realmente accaduto. E allora nasce spontanea la domanda: l’Anno Santo è davvero per tutti? Le Porte Sante sono davvero aperte a ciascuno?
Cristo dice: «Venite a me, voi tutti che siete stanchi e oppressi» (Mt 11,28). Ma queste parole sembra che parlano solo a chi sente il peso della vita, a chi è affaticato nel cuore. Gesù non si rivolge genericamente a “tutti”, ma a chi è assetato, smarrito, peccatore. Come disse altrove: «Non sono venuto a chiamare i giusti, ma i peccatori» (Lc 5,32). Le sue parole sono per chi ha ancora “fame e sete” di senso, di misericordia, di vita. Прочитати все »