На парафії є “Незамінні” чи “Важливі”?
Посередині невеличкого села стояв старий храм. Гарний, хоч простими з білими стінами, але із золотим куполом. Кажуть, що та позолота ще з тих давніх часів. Всі у селі дорожили цим храмом, берегли його. Майже кожен вважав за честь хоч маленьке добре діло зробити для Божого дому. Але були й такі, що вважали себе… ну, не просто важливим, не просто кращими від всіх, а незамінними. Саме вони були постійними прихожанами і саме вони бездоганно виконували свої обовʼязки. Все село у належний спосіб їх поважало!
Паламар Петро з гордістю тримав ключі від церкви, а краще сказати “від усіх дверей” парафії. Сам священик у нього просить, щоб той відкрив йому храм. Він першим заходив і останнім виходив. Він не раз казав: “Якщо я хоч раз не прийду — хто вам відкриє? Хто у дзвони подзвонить? Хто світло ввімкне? Буде служба без мене?” Всі лишень погоджувались, бо дійсно: “Хто візьме на себе таку відповдальність?” Прочитати все »
Дорога життя в надії продовжується через прощення
Дорогі браття і сестри у Христі, читаючи уривки з Євангелія від Матея, ми немов продовжуємо подорожувати з Ісусом та апостолами. Після подорожі до Герасинських околиць, де жили погани, і після прохання залишити їхній край, Ісус повертається до міста Капернауму (Мт. 9, 1–8). Прочитати все »
“Де би ти не пішов, я піду за тобою” – це початок великої Історії, яка може бути нескінченною
Дорогі в Христі, сьогодні чуємо зворушуючу історію подорожі Ісуса до Герасинського краю ( Мт. 8, 28 – 9, 1.), яку можемо по-різному
охарактеризувати. Це може бути історія успіху! Адже Ісус зцілив двох, які були опановані злим духом, звільнив ті околиці від впливу зла, хоч ті люди вже із цим зжились. А може бути історія неуспіху! Через те, що Ісус був такий принижений тими людьми, які вийшли і прогнали його геть, сказали: “Йди з нашої території”.
Аля ця коротка історія є насправді лише частиною іншої історії, це є радше продовження більшої історії. Історії, яка почалася із одного книжника, який прийшов до Ісуса і, дивлячись, як Ісус зціляє, як слава розноситься, дивлячись, як люди тягнуться до Ісуса. Прочитати все »
Сотник – це паломник надії і не тільки … а ми?
Дорогі браття і сестри у Христі, історія про сотника, яка описана в Євангелії він Матея (Мт. 8, 5-13) у цьому ювілейному році паломників надії нам відкривається по-іншому. Поведінка сотник перед Спасителем не може залишитись поза нашою увагою. Він – військовий начальник, має багато людей під своїм командуванням, йому виявляють цілковитий послух, але перед Ісусом, простим євреєм, сотник показує не вищість і навіть не приниження, а стан, який ми можемо окреслити словами: довіра, повага і надія.
Коли сотник прийшов, він не говорить наказово «зціли», чи щось подібного. Він не виголошує довгу молитву із різноманітними поясненнями. Він ділиться із своїм болем, він просто ділиться із ситуацією свого життя: «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко».
Прочитати все »
Хто з нас важливіший?
.jpg)
Це був звичайний будній день. До храму увійшов спочатку паламар, а за якусь мить співець. Паламар розігрів вугілля для кадила, перевірив свічки, почав щось метушитися між вівтарем і притвором. Співець стояв поблизу іконостасу і щось гортав й мугукав для розспівки, прислухаючись до власного голосу чи з для контролю, чи то задля задоволення.
Паламар став перед іконостасом і милуючись, що все готово до служби, сказав: “Без моєї праці не було б Служби Божої. Хто б відкрив храм, приготував вівтар, кадило, чи запалив лампади?” “Може й так, але без мого співу яка би то була Служба Божа? Мовчання? Я – голос молитви Божого люду!” — відповів співак. “Я — руки і ноги цього святого служіння!” – не зупинявся перший. “А я — її душа!” – не здавався інший.
Бесіда ставала з кожною реплікою різкішою. У храмі ще не було людей, та вже витала тінь гордості. “Без мене храм був би холодним і темним” — промовив паламар, пильно вдивляючись у палаюче кадило і продовжив: “Я стежу цілу службу, щоб вугля горіло, щоб дим піднімався до неба, показуючи як молитва піднімається до небес!” Співець зайшов до захристії і, помахуючи молитовником, тихо, але впевнено заявив: “А я надихаю людей співом, веду своїм голосом їх у молитві. Голос — це молитва серця, без неї служба мертва.”
Не відомо чи би закінчилась ця суперечка про важливість кожного, як би двері не заскрипіли. Прочитати все »
Як ми хочемо прожити життя в клопотах чи в довірі та пізнанні Божої любові?
Тема: Як ми хочемо прожити життя в клопотах чи в довірі та пізнанні Божої любові?
ВСТУПНІ РОЗДУМИ:
Дорогі браття і сестри у Христі, у Євангелії від Матея (Мт. 6. 22-33.) ми читаємо уривок із Нагірної проповіді Ісуса. Правдоподібно ці перші слова Євангелії (Благої вісті) Учитель з Назарету голосив в інших містах та селах тоді, коли їх відвідував із учнями. Тепер ми чуємо ці слова у нашому храмі, у нашій спільноті.
Люди приходили до Христа і слухали ці слова, це було справжнє слово надії. Хтось знаходив відповіді на свої запитання, а для когось – це був поштовх поставити свої нові запитання. Відчувається, що Наука Христа була дуже простою і на прикладах взятих із сотвореного світу, звичайного життя.
Це не були чергові правила, закони, заповіді: що робити, щоб привернути доброту Бога! А це були радше дороговкази як жити з Богом і як жити між собою, щоб було видно між нами Царство Боже, щоб ми дійсно відчувати себе Божим народом, а не поганами. Прочитати все »