Дорогі браття і сестри у Христі, Євангелія від Матея (Мт. 14, 22-34) не перестає нас дивувати історіями про надзвичайні події. Ми згадували про помноження хлібів і риб, про те, як Ісус наказав їм сісти у човен і переплисти на той бік. Переплисти без Нього!
Мимоволі вони мали би запитати і що далі, де зустрінемось, а як Ти будеш добиратись?
В захоплені стаємо немов засліплені
Мабуть, захоплені помноженням їжі вони просто навіть не подумали про це. Ось, що значить бути учасником чуда! Захоплення чудесним тебе немов гіпнозує і відриває від реальності. Коли ми перебуває у стані захопленості, ми звертаємо увагу лише на чудесне, найкраще, ідеалізуємо.
В той же час ми стаємо немов засліплені до реальності, до якихось слабих сторін чи недосконалостей, до небезпек і трудностей. (більше…)
Чудо – це надзвичайне діло і робить наше життя дивовижним
Дорогі Браття і сестри у Христі, Євангелії від Матея (Мт. 14, 14-22) ми читаємо розповідь про чудо помноження хлібів і риб. Без сумніву – це чудо викликає великий подив. Нагодувати стільки людей і ще й в такий спосіб?
Це свідчить про милосердя Боже, про Його любов до людини, і про Його всемогутність. Він може зробити це і очевидно!
Особливу увагу привертає запрошення Ісуса: “Дайте ви їм їсти!” Тепер ми розуміємо, що це було запрошення стати учасниками чуда. Але, коли апостоли почули це прохання, то мабуть обурились, бо покладались лише на свої сили, і могли зробити висновок: “їх не погодуємо і самі не поїмо!”
Як часто і ми керуємось подібними оправданнями і не дозволяємо Богові діяти в нашому житті?
Тому вони вирішили, що краще не ризикувати ніким і зробити так, як це вже звиклось робити: нехай кожен подбає сам за себе!
Як часто присутній такий стиль життя у нас? Може тому ми не маємо досвіду бути віруючою людиною, яка дозволяє діяти Богові діяти?
Прочитати все »
Дорогі браття і сестри у Христі, в уривку Євангелії від Матея (Мт. 9, 27-35.) ми читаємо розповідь про зцілення двох незрячих, які йшли за Ісусом і просили зцілення.
Коли згадуєш про двох осіб, які незрячі, то мимоволі згадується прислів’я: “сліпий сліпого веде”, про це згадується в наступних рядках Євангелії від Матея “А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть…” (Мт 15:14), що вказує на якесь безглуздя.
Бачимо, що їхня єдність труднощах, а потім у вірі не була безглуздям, а навпаки їхнім зціленням, спасінням для них. Їхній смуток перемінився в радість, яку вони не могли стримати і розголосили по всій країні.
Це важливо, що вони були разом, допомагали один одному, але ведені були вірою, а не безглуздям.
Як ми знаємо, віра народжується від слухання. А слухання у них було дуже витонченим, адже, коли немає зору загострюється інший орган чуття. Таким чином відсутність зору допомогла їм загострити слухання Божого голосу, а це в свою чергу допомогло у вірі.
Інколи ми можемо зауважити людей, які у храмі на молитві закривають очі. (більше…)
Дорогі браття і сестри у Христі, в уривку Євангелії від Матея (Мт. 9, 1) ми читаємо історію про зцілення розслабленого і відпущення його гріхів. Це продовження історії про подорож Ісуса із його учнями по Галилейському морю до Гадаринського краю, де Він звільнив двох чоловіків від опанування злим духом. Як пригадуємо, жителі того краю попросили, щоб Ісус відійшов з їхніх околиць.
Спаситель смиренно повертається до Капернауму і, як виявилось, на Ісуса вже там чекали, але кожен чекав з різної причини.
Були ті, хто ведений вірою прийшов, щоб просити за свого товариша, який був розслаблений. З часом виявились і ті, хто чекав нагоди, щоб проаналізувати дії Ісуса, а потім покритикувати і осудити. Так є: хто більше знає, той більше може зробити висновків. Але до чого ці висновки ведуть людину?
А чудо сталось не через висновки когось про когось, а по причині віри!
Ось так через діяння Бога викрилось те, що було у серцях людей.
Деяким книжникам Ісус “знаючи їхні думки, каже: “Чого лукаве думаєте в серцях ваших?” (більше…)
Дорогі браття і сестри у Христі, історія про вигнання духів із біснуватих правдоподібно починається від того часу, коли Ісус сідає у човен і вирішує переплисти на інший бік. (Мт 8 23-27). (більше…)
Ми слухаємо, читаємо цю історію і дивуємось від багатьох речей. Все ніби просто: є чоловік, який просить за зцілення іншої людини, є Ісус, який може це зробити і готовий піти й допомогти.
Але у цьому всьому ми зауважуємо незвичайні події.
Сотник просить не за родича чи рівного собі, а за слугу. Він визнає навіть свою недостойність перед тим, кого завоював. Він вірить і довіряє, що Ісус це може не тільки зробити, але і зробить це, щоб не порушити приписи.
Хіба це не дивно?
Під час окупації Римською імперією ізраїльського народу у кожному містечку були солдати Риму і саме вони пригадували про те, хто тут господар, а хто раб. Але і серед тих окупантів були ті, хто залишився людяним і не боявся показати себе людиною перед іншими. Бо врешті, яка би не була загальна політична чи економічна ситуація від кожного з нас залежить якими ми будемо і яке рішення ми приймемо: людяне чи нелюдяне? (більше…)