Чи може бути надія без смирення, а смирення без надії?
Дорогі брати і сестри у Христі, сьогоднішній уривок з Євангелія від Матея (Мт. 15, 21-28) пригадує нам про жінку, яка стала паломницею до Божого милосердя, яке виявилось у Сині Божому. Це паломнитво мало різні випробування. Адже на кожному шляху ми зустрічаємо різні труднощі. Для жінки – це були не тільки фізичні труднощі, але й справжнє випробування її очікування, її надії.
Ми часто думаємо, що надія – це просто якесь сильне бажання, яке ми маємо здійснити за будь-яку ціну. Ця істоіря показує нам, що надія нерозривно пов’язана зі смиренністю і покорою.
Жінку-хананейка прийшла до Ісуса. Вона була чужинка, вона не належала до народу Ізраїля. Її дочка була полонена злим духом, і в цієї матері не залишилося нічого, крім крику відчаю і маленької іскри надії. ВОна йшла до нього і мабуть думала: “А може … і моя дочка буде зцілена, як інші?”
Мати крича: «Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида!»
Це перша ознака смиренної надії – прохання про милість, не обовʼязок! Це визнання того, що Він може допомогти і вона покладається на нього. Прочитати все »
Бог нам дає надію у своєму милосерді, а ми?
Дорогі у Христі браття і сестри, у сьогоднішньому Євангелії від Матея (Мт. 18, 23-35) ми чуємо притчу Ісуса Христа про Царство Боже. Ісус нам пригадує, що у цьому світі все є Божим. У цьому Царстві є і ті, хто вважається боржником, і є ті, хто може простити борг та повернути вільне життя. Від самого початку життя ми беремо у Бога і від наших ближніх і часто немаємо можливості як відразу віддати. До прикладу: діти довгими роками тільки отримують від батьків: увагу, матеріальні блага та все, що потрібно для життя. Наш борг перед Богом теж росте.
У притчі: перше, що нас може вразити – це те, що чоловік заборгував своєму панові десять тисяч талантів. Це дуже велика сума! За підрахунками деяких дослідників, вона дорівнює приблизно 250 тисячам років праці. Це означає, що йому потрібно було кілька раз жити, щоб віддати цей борг. Потім ми дізнаємось про ще одного боржника, що завинив кілька динаріїв, а один динарій – це лише плата за один день роботи. Ось так розуміємо, що є великі борги і малі.
Перший чоловік увійшов так заборгував, що не зміг би повернути за ціле своє життя. Це дуже вражає. Як він міг так зробити, щоб наразити себе на таку небезпеку втратити свою свободу, а також свободу своєї сімʼї? Ми не знаємо про причини і про те, як він зумів за кілька років накопичити такий величезний борг, але знаємо, що прийшов час розплати і це стало великим стресом для нього. Прочитати все »
Журба – це велика гора, яку вірою можна посунути, щоб продовжився шлях надії
Дорогі брати і сестри, читаючи сьогоднішній уривок Євангелії від Матея ( Мт. 17, 14-23), ми стаємо свідками історії, яка розкриває нам глибокий зв’язок між вірою, журбою та надією. Ісус і троє апостоли повертались із паломництва, яке звершили на Таворську гору і де відбулось Господнє преображення. До них спішить один батько і приводить свого хворого сина, а учні, як ми чули, не змогли зцілити його. Це мабуть була перша ситуація, коли вони зазнали свого неуспіху і наслідком цього був смуток, журба і не розуміння.
На самоті вони запитують Ісуса, чому їм це не вдалося, Він відповідає просто: “Через вашу малу віру”. А потім доповнює: “коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться”. Без сумніву, що Ісус не говорив про гору, біля якої вони стояли, але натякав їм на гору, яка постала в їхніх серцях і назва цій горі: ЖУРБА. Прочитати все »
Успення – це приклад шляху до вічного блаженства
Дорогі у Христі, сьогодні ми зібрані в цьому храмі з особливої причини – вшанувати Успення Пресвятої Богородиці. Або ж, можемо сказати простими словами, що ми прийшли пом’янути день смерті Матері Божої. Як правило, коли ми збираємося на поминки, вшановувати тих людей, які відійшли з цього земського життя, ми приходимо із особливим сумним настроєм, згадуючи про врату дорогої нам людини. Але сьогодні, я так дивлюся і по вас, що настрій інший, ніж у ті поминальні дні.
Сьогодні ми прийшли вшановувати її і пом’янути її, але є особливість у цих поминках: ми сьогодні приходимо, щоб пом’янути її блаженне успення. Тобто щасливий відхід з цього земського життя, її щасливу і радісну кончину. І це вражає, бо не раз виникає запитання: що тут є радісного, чому згадуємо про блаженство і з чого тут радіти? І виявляється, є причини.
І хто готувався до цього торжества ось цих дев’ять днів, роздумуючи над її життям, молячись до неї і до Спасителя, той дійсно міг переконатися, що якщо ми проживемо життя так, як вона прожила, тоді буде з чого радіти і в хвилину нашої смерті. І буде велика радість тоді, коли будуть і нас поминати, як це роблять із поминанням святих. Бо хто прожив це життя у блаженстві і відйшов, то чому сумувати? Тому пам’ять про нас буде блаженною, щасливою. Прочитати все »
Самонадійний виклик Спастителю – зроби те, що я тебе прошу!
Дорогі брати і сестри у Христі, у сьогоднішній історії з Євангелія від Матея (Мт 14, 22-34) ми пригадуємо розвиток подій після помноження хлібів і риб у пустинному місці. Тепер Ісус змушує учнів сісти в човен і вирушити на інший бік. Він не йде з ними відразу, залишається на самоті… Для Нього це було важливо — виконати те, задля чого прийшов у самітнє місце.
Учні, мабуть, під враженнями від великого чуда, насичені і втомлені, відпливають без Учителя. Відпливають у місце не тільки “пустинне”, але й небезпечне, бо не має тверді. Хоч вони були досвідченими рибалками, але море вночі, та ще й під час бурі, завжди приносить відчуття тривоги. Морська буря, ніч, страх… і раптом – Ісус, Який іде по воді і промовляє: «Будьте спокійні — це Я, не бійтеся!» Не боятися?
Прочитати все »
У Преображення Господнє ми запрошені здійснити паломництво надії
Дорогі брати і сестри у Христі, що преобразився на Таворі, сьогодні ми разом з Ісусом і трьома учнями — Петром, Яковом і Іваном — запрошені духовно залишити все і скерувати свої очі, свої стопи та своє серце до висот. Це не зійти на вершину, як мандрівник чи альпеність, щоб взяти її, відчути себе переможцем і вищим над усіма.
Бути в Божій присутності
Апостоли, як і ми, були втомлені. Вони йшли за Ісусом, слухали Його слова, бачили Його діла. І ось Ісус веде їх на гору, у тишу, далеко від усіх. Відводить від натовпу, щоденних справ, навіть від місійної діяльності. Запрошує їх в тиші серця пережити присутність Бога. Він це робив часто, залишаючи їх всіх, а тепер він запросив їх, як учитель, що хоче навчити своїх учнів.
І там, на вершині, сталося щось неймовірне: обличчя Ісуса засяяло, Його одяг став білим як світло. Апостоли побачили Ісуса таким, яким Він є – у славі, у світлі, у повноті Божої краси. Тут Петро не витримав і вигукнув: «Господи, добре нам тут бути!»
І це була емоція і глибоке відчуття душі чогось величного і неописанного. Ось – присутність Бога. Ось — любов, яка не зраджує, не минає, дає надію, що все можна перейти. Прочитати все »