Дорогі браття і сестри у Христі, щороку перед Різдвом свята Церква запрошує нас до роздумів над уривком з Євангелії від Луки, в якому розповідається про одного чоловіка, який запросив на гостину багатьох. Він належно приготувався, бо вірив, що ця вечеря мала бути дуже важливою, як врешті і кожна зустріч є важливою, бо скріплює стосунки між людьми.
З часом дорослішаємо і дуже ретельно ставимося у виборі, де провести час і з ким саме.
Хтось із людей сказав, що наше життя вже не є таким довгим, щоб ми витрачали час на марно і на будь-кого. Ми один на одного впливаємо і нам вирішувати, який має бути вплив: корисний чи шкідливий?
І коли хтось каже “Ні”, тоді це означає, що він вибрав щось краще.
Зустріч обʼєднує між собою запрошених
Цей чоловік, коли запрошував багатьох, мабуть хотів, щоб вони не тільки прийшли до нього в гості, але також, щоб всі об’єдналися між собою. Тому спільні зустрічі мають дуже важливе значення в нашому житті, бо об’єднують нас між собою.
У сучасному світі все більше і більше існує схильність “мати щось своє” і “бути щасливим у своєму”. І так має бути бо це розвиває особисту відповідальність особисту участь це є ознакою здійснення мрій бажань а з другої сторони це може привести до віддаленості і до ізольованості від інших. І так кожен закривається у своєму щасті, і вже не потребує іншого. Так люди віддалюються та ізолюються один від одного і також від Бога.
Ми також спостерігаємо таке явище і в наших спільнотах. Коли стає все складніше: приходити до храму на спільну молитву, брати участь у спільних акціях і навіть ходити один одного до одного в гості. З однієї сторони ми потребуємо цього спільного пережиття радості і ділення із своїми болями, а з другої сторони є постійно якісь причини, щоб сказати “Ні”.
Коли хтось каже ні, то що це може означати?
Ця історія нам відкриває також погляд на господаря, який не закрився в своєму розчаруванні і не сказав: “все кінець я більше не буду нічого для інших організовувати!”. Цей господар був відкритий на інших, які ніколи би за “нормальних” обставин не потрапили би на таку вечерю. У них не було оправдань тому що вони були вільні і були вдячні за таку увагу і можливість. Для них це був шанс і вони з нього скористали.
Декого треба було “силувати”, підштовхнути, наполягти.
І тут мимоволі виникає таке запитання: А чому господар не наполягав і не силував знайомих?
Різниця була проста перші запрошені гості вони знали куди запрошені, що буде і що втрачають. А ось ті, яких запрошували вперше, можливо мали якийсь страх, комплекс недостойності чи щось інше, тому потребували не тільки пропозиції, але і знаків того, що тебе там чекають.
У нашій культурі з’явився такий вислів як “бути дуже прошеним”, це означає, що людина постійно хоче бути прошена і щоб постійно хтось наполягав. Не задумуючись, ця людина себе зачислює до тих, які не є знайомими і щоб до неї ставилися, як до якоїсь чужої.
І в наших спільнотах є такі люди, які роками можуть бути присутні, але постійно себе відчувають “чужими” і хочуть, щоб їх постійно запрошували і наполягали. Але хіба так має бути? Вони не є чужі.
І не вартує ставитися до них, як до таких. Наполягати можна тільки тоді, коли це вперше, коли я щось незнане.
Може вони не пережили досвід вільного вибору?
З цієї історії ми бачимо, що людину потрібно залишати у свободі, щоб вона відчула себе вільною і пізнавала себе у час випробувань.
Бог завжди запрошує людину і залишає у вільному виборі, а диявол створює різні випробування, у яких людина показує: якою вона є зараз і що є на першому місці в її житті.
Історія про “ТАК” , про “НІ” і про “ТАК”
Одна жінка, навернувшись до Бога і до Церкви, пережила велику радість. Вона згадувала, що це був особливий період в її житті. Вона була вдячна одній подрузі, яка запросила і наполягла одного дня зайти до храму. Від того часу вона постійно була на Богослуженнях і навіть стала активною в громаді. За якийсь час її друзі зауважили, що її життя змінилося. Але прийшли випробування. Вона пригадувала: як було важко сказати перший раз “Ні” і вибрати щось інше. Пригадує: “я весь час думала про те, де я маю бути, що моє місце не тут, а там”. З часом цей дискомфорт перейшов і бажання бути церкві поступово згасало. Одного дня на велике свято за традицією з іншими подругами вона увійшла до храму і перше, що вона відчула, це те, що вона вже тут чужа. І це було дуже боляче.
Коли почала молитись, тоді мир повернувся в її серце, але те, що найбільше її зворушило це тоді, коли до неї підійшла одна жінка і з усмішкою промовила: “О, як добре, що ти повернулась! Хочеш помогти?” Та зі сльозами відповіла: “Так, хочу!”
Дорогі у Христі, ми наближаємось до святкувань Торжества Різдва Христового.
Ми всі запрошені на святкування величної події Воплочення Сина Сина Божого!
Запросімо також інших на це торжество! Будьмо тими слугами-посланцями, які, запрошуючи, звіщають чи пригадують, що ми не самі! Бог є з нами!
З Різдвом бере початок Ювілейний рік “Паломників надії” і ми, як слуги Господні, будьмо свідками надії, що Бог і Свята Церква нікого не відкидає, і якщо хтось пропустив минулу “гостину”, тоді Господь тебе чекає на цю, теперішню!
Бог і ми всі чекаємо на твоє “Так”!