Про подію успіння Богородиці не згадано в Євангелії. На це були різні причини і тому ця подія – є виявом нашої віри у праведне життя Марії, матері Божої, яка удостоїлась не смерті, що є карою за гріх, а удостоїлась успіння, що є виявом Божої справедливості!
Ще кілька днів тому, ми згадували про подію преображення Ісуса і згадували про те, як Він розмовляв із двома пророками Старого заповіту, які були взяті на небо і не зазнали тління. Ми не знайдемо на землі їхніх могил. Також вартує зауважити, що по сьогодні є свідчення тих, які мали видіння Пречистої Діви Марії і вона обʼявлялась у тілі.
Тому вшанування цієї події – це водночас пригадка про наш шлях за Ісусом, який не завершується на цій землі, а буде мати продоження на небесах. (більше…)
Дорогі Браття і сестри у Христі, в Євангелії від Матея (Мт.19, 16-26.)ми читаємо розповідь про зустріч Ісуса із юнаком.
Вражає, що юнак відразу називає Ісуса учителем, і це мало означати, що той хоче бути учнем Ісуса. І спочатку немов би все розвивалось логічно. Учень запитувався вчителя, а вчитель відповідав учневі. В один момент все змінюється. Це стається тоді, коли юнак виявляє всій душевний неспокій: “мені щось бракує… ” Він вів бездоганне життя, а виявилось – цього було недостатньо, щоб відчувати себе досконалим.
Без сумніву нас ще змалу чогось вчать і нам передають так звані “рецепти щасливого життя”: “роби так і в тебе все буде добре”. У багатьох справах це дуже себе виправдало, але бувають такі ситуації в житті, коли загальні “рецепти” не підходять. І що тепер? (більше…)
Дорогі Браття і сестри у Христі, у Євангелії від Матея (Мт. 17, 14-23) ми читаємо розповідь про батька, який підійшов до Ісуса і вилив свій біль:
“Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.”
Цей батьківський біль був з двох причин: Найперше – це недуга його сина, і потім – безпомічність апостолів.
У кожного з нас були і є труднощі у житті. Вони можуть бути особисті, або те, що сталось із тими, хто не є байдужий для нас. Ми намагаємось все полагодити, покращити і докладаємо всіх зусиль, щоб хоча би якось вплинути. А коли не можемо, тоді вимушені просити допомоги інших з надією, що вони зможуть допомогти.
Відчувається, що в цій історії батько покладав надію на учнів, що вони допоможуть, але вони не змогли йому допомогти.
Ця безсилість стала стала ще більшою трудністю для батька. Із своїм болем він підійшов до Вчителя. А врешті, що йому залишилось робити? (більше…)
Дорогі браття і сестри у Христі, Євангелія від Матея (Мт. 14, 22-34) не перестає нас дивувати історіями про надзвичайні події. Ми згадували про помноження хлібів і риб, про те, як Ісус наказав їм сісти у човен і переплисти на той бік. Переплисти без Нього!
Мимоволі вони мали би запитати і що далі, де зустрінемось, а як Ти будеш добиратись?
В захоплені стаємо немов засліплені
Мабуть, захоплені помноженням їжі вони просто навіть не подумали про це. Ось, що значить бути учасником чуда! Захоплення чудесним тебе немов гіпнозує і відриває від реальності. Коли ми перебуває у стані захопленості, ми звертаємо увагу лише на чудесне, найкраще, ідеалізуємо.
В той же час ми стаємо немов засліплені до реальності, до якихось слабих сторін чи недосконалостей, до небезпек і трудностей. (більше…)
Чудо – це надзвичайне діло і робить наше життя дивовижним
Дорогі Браття і сестри у Христі, Євангелії від Матея (Мт. 14, 14-22) ми читаємо розповідь про чудо помноження хлібів і риб. Без сумніву – це чудо викликає великий подив. Нагодувати стільки людей і ще й в такий спосіб?
Це свідчить про милосердя Боже, про Його любов до людини, і про Його всемогутність. Він може зробити це і очевидно!
Особливу увагу привертає запрошення Ісуса: “Дайте ви їм їсти!” Тепер ми розуміємо, що це було запрошення стати учасниками чуда. Але, коли апостоли почули це прохання, то мабуть обурились, бо покладались лише на свої сили, і могли зробити висновок: “їх не погодуємо і самі не поїмо!”
Як часто і ми керуємось подібними оправданнями і не дозволяємо Богові діяти в нашому житті?
Тому вони вирішили, що краще не ризикувати ніким і зробити так, як це вже звиклось робити: нехай кожен подбає сам за себе!
Як часто присутній такий стиль життя у нас? Може тому ми не маємо досвіду бути віруючою людиною, яка дозволяє діяти Богові діяти?
Прочитати все »
Дорогі браття і сестри у Христі, в уривку Євангелії від Матея (Мт. 9, 27-35.) ми читаємо розповідь про зцілення двох незрячих, які йшли за Ісусом і просили зцілення.
Коли згадуєш про двох осіб, які незрячі, то мимоволі згадується прислів’я: “сліпий сліпого веде”, про це згадується в наступних рядках Євангелії від Матея “А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть…” (Мт 15:14), що вказує на якесь безглуздя.
Бачимо, що їхня єдність труднощах, а потім у вірі не була безглуздям, а навпаки їхнім зціленням, спасінням для них. Їхній смуток перемінився в радість, яку вони не могли стримати і розголосили по всій країні.
Це важливо, що вони були разом, допомагали один одному, але ведені були вірою, а не безглуздям.
Як ми знаємо, віра народжується від слухання. А слухання у них було дуже витонченим, адже, коли немає зору загострюється інший орган чуття. Таким чином відсутність зору допомогла їм загострити слухання Божого голосу, а це в свою чергу допомогло у вірі.
Інколи ми можемо зауважити людей, які у храмі на молитві закривають очі. (більше…)