Дорогі браття і сестри, Христос воскрес!
Воістину воскрес!
Ось так ми звіщаємо впродовж 40 днів цю Пасхальну радість, яка перемінила журбу і смуток апостолів, яка запрошує нас до виходу із грішної темряви безнадії до світла надії!
Ось так ми будемо пригадувати один одному, що Христос своїм воскресінням і перемогою над смертю нам дарував надію на вічне життя з Ним!
Ось так ми можемо свідчити не християнам Христа розпʼятого, що віддав Своє життя за нас грішних, але і воскреслого, що покликав нас до святості.
У сьогоднішньому уривку Євангелії від св.Марка, ми згадуємо про доброчинців Ісуса: про Йосифа з Ариматеї та жінок, які супроводжували в часі скромного похорону і тих, хто наважився віддати останню честь тілу Ісуса.
У Страсний тиждень ми були запрошені також до виявлення пошани нашому Спасителю: зробити щось для Бога.
Це важливо не тільки просити в Бога, але бути вдячними Йому. Важливо не тільки отримувати і затримувати на собі, але ще й помножувати отримане, немов віддаючи борг. Так цей світ задуманий: від джерела Любові виходить доброта і вона торкається всього, а потім передається іншим через інших. У цьому світі ми всі звʼязані між собою. Якщо виникає брак любові, то це означає, що хтось не передав частинку доброти, а затримав її на собі і тоді приходить кінець, приходить кінець усьому.
Що спонукало Йосифа з Ариматеї відважно піти до Пилата, купити дороге полотно, віддати гріб приготований для себе? Ми не знаємо.
Що спонукало жінок супроводжувати мертве тіло Ісуса до місця покладення, зважаючи на небезпеку переслідування? Ми теж не знаємо.
Що спонукало жінок рано вранці йти до гробу, який закритий каменем? Нам теж не відомо.
Здається, що всі ці вчинки не є зовсім раціональними, бо яка ж користь могла би бути для них? Ісус помер і все немов закінчилось…
Ось таке матеріальне мислення знищує у нас бажання продовжувати робити добрі вчинки іншим, знищує у нас надію на те, що може бути продовження доброти, навіть тоді, коли ми не бачимо особистої користі. Матеріальне мислення завжди ставить межі, завжди є скінченним.
Якби Йосиф та інші думали таким мисленням, тоді би розчаровані повернулись би до своїх домів і тільки би злились на те, що все пропало. Що і врешті сталось із деякими. Тому приклад тих, котрі продовжують незважаючи на ніщо продовживати бути вірними і вдячними винагороджується великою радістю: вони стати співучасниками воскресіння Христа! Розділили з ним не тільки терпіння, але і радість повернення до життя.
Дорогі у Христі, ми живемо у такі часи, коли все більше і більше нас змушують думати в користолюбному мисленні: яка мені буде зараз вигода? так нас привчають не думати про майбутнє і надіятись, що все здійсниться і воздасться буде у свій час.
Коли ми спокусимось на це мислення, тоді наша доброчинність зменшиться, але коли ми витримаємо у час цієї боротьби, тоді станемо свідками не тільки терпінь, трудностей, але ще й обіцяної радості, за прикладом тих, котрих ми сьогодні згадали.
Вірю, що кожен, хто згадав про їхні добрі вчинки для Ісуса, той подумав: як добре, що вони це зробили!
Вірю, що кожен, хто побачить наші добрі вчинки для Христа, той подумає: як добре, що ще є такі людина на цій землі.