Чим простіша була техніка, тим простіші були стосунки
Чим простіша була техніка, тим простіші були стосунки, а тепер не знаєш: як до людини підійти і що там є в неї всередині?
Техніка нас навчила до легкого і великого результату, але так не може бути у стосунках з людиною, хіба якщо до неї ставитись, як до техніки, тоді …
так, але тоді ти знищуватимеш її людськість, маючи якийсь там результат. Прочитати все »
Слухати один одного, щоб інші слухали серцем
До одного міста приїхав відомий симфонічний оркестр. Великої реклами не було, але все місто говорило тільки про цей вечірній концерт. Як і очікувалось, все пройшло дуже славно і оплески були гучними.
Коли всі вже розходились, один чоловік рішуче попрямував до сцени i звернувся до диригента: “Маестро, у чому є секрет вашого успіху?”
Прочитати все »
Три друга, три хрести, три різні історії, але Він один
На одній гостині торкнули розмову віри і один із гостей згадав свій шлях з рідного дому, коли ще з раннього віку подався у світи. Розстібнувши комір сорочки він показав хрестик, який подарувала йому мати. Це і було поясненням, чому візерунок і форма більше нагадували жіночу прикрасу ніж чоловічий хрест. Дарунок матері він завжди ніс із собою на знак материнського благословення і її постійної молитви. У хвилинах самотності він притискав до грудей хрестик і потім цілував його, шепочучи, повторюючи слова матері: “ти не сам!, так, я не сам!” Прочитати все »
Юнак, що шукав, знайшов і відкинув
Ми потребуємо перемін. Хто з нас не потребує перемін?
А якщо би нас все було безтурботно, не було би труднощів і кожна забаганка би виконувалась в одну мить?
Інколи ми ми кажемо, що ми хочемо спокою, але хіба це не бажання переміни? Так, ми кажемо, що хочемо, щоб було завжди так, як є зараз, але хіба це вже не вияв невдоволення минулим? Хіба це не є бажання того, щоб воно не повторилось у майбутньому, хіба це не є бажання переміни!?
Так, ми завжди хочемо якоїсь переміни. Це є в нашій людській природі – стати учасником перемін. І це вже наш вибір активними чи пасивними, у кращу чи у гіршу сторону. Іноді вони різкі і швидкі, а інколи повільні і ледь помітні. Завжди залишається відкритим питання: як ми сприймемо цей виклик до переміни?
Історія людства знає одну особу, яка теж пропонувала переміни, до них заохочувала, вказувала шлях до їх осягнення і більше того – запевняла, що у такий спосіб можливо осягнути щастя, щастя непроминаючого, вічного.
І це не були пусті обіцянки, це були слова, які мали підтвердження відразу. Бо кожен, хто був з Ним, відчував щастя. Зустрівши Його, ким би ти не був, хотілось перемін. Біля Нього тихо народжувалось бажання у серці людини, змінити себе і бути подібними до Нього. Це захоплювало.
Ним захоплювалися.
Ну так, як же Ним не захопитись, коли Він такі речі говорив, що дивували всіх. На найболючіші питання Він відповідав дуже просто, але водночас чим простішою була відповідь, ти складніше чомусь було її прийняти і втілити у життя.
Юнак, що шукав щастя, знайшов і відкинув
Так сталось із одним юнаком, котрий, як і всі молоді люди, бажав осягнути щастя, відчути його у повноті і ніколи не позбутися його. Було дуже дивно адже він мав усе, але серед того всього було відчутно, що щастя він не відчуває. Прочитати все »
Наближалось велике свято і всі чекали Ісуса. Він несподівано навідався.
Наближалось Велике свято і вся сім’я приготовлялась до цього торжественного дня. Маленька дитина ще з самого ранку, пам’ятаючи слова священика, що в центрі кожного святкування завжди має бути Ісус, у молитві пообіцяла, що буде більше часу приділяти молитві і пам’яті про Ісуса.
Як тільки вона промовила ці слова, то відразу почула голос молодшої сестрички, яка раптово прокинулась зі сну і чомусь заплакала. Молитву треба було перервати і спішити до сестрички, бо батьки мабуть вже готували сніданок.
«Ок, я тільки заспокою сестричку і вернусь до молитви» – подумала вона. Як тільки дитинка затихла, до кімнати увійшла мама. «О, ти вже прокинулась? Як це добре … Тепер вмиватись і ми з татком чекаємо тебе. Сподіваюсь ти вже помолилась?» тихо прошепотіла мама і зникла заклопотана у сутінках коридору.
Дочка хотіла щось відповісти, але сестричка спала і мама спішила, то тільки, кивнувши головою, спокійно пішла вмиватись.
«Ісусе, я вмиюсь швиденько і вернусь, запалю свічечку і … побуду з тобою. Обіцяю.» – впевнено сказало дівча. Прочитати все »
Коли твої недосконалості не стають на перешкоді пізнати Любов
У звичайну неділю священик вже у звичний йому спосіб намагався зробити неможливе можливим – встигнути всюди. Але й цього воскреслого дня часу забракло, як врешті це стало вже звичним останніми неділями. На віддаленій парафії люди вже звикли до постійних звичних вибачень, що Богослуження затримується, і вже перестали вірити можливість поправи.
Тієї неділі чомусь це стало великим болем для священика: він знав, що стає причиною до неспокою, але найбільше боявся, що йому можуть докорити і цього разу може зустріти розчаровані погляди людей.
Із схиленою головою увійшов у храм. Всі вже звично шуміли, заповнюючи час своїми балачками. Із опущеним поглядом чорна тінь з поспіхом та немов незамітно увійшла у захристію. По короткому часі почались звершувати перші моління і, возносячи кадильним дим, священнослужитель закликав люд божий до молитви, хоч із-запізненням.
Його голос був невпевненим, а в рухах можна було побачити якусь роздвоєність, мабуть це були сумніви: спішити, щоб наздогнати час людей і чи спокійно звершувати службу, щоб дати належне Богу.
Але прийшов момент, коли потрібно було виносити Євангеліє. Прочитати все »