Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри об’єднані у пізнанні правдивого Образу Бога, на який ми були створені. Пізнаючи життя Ісуса, його діяння і слухаючи Його поучення, ми стаємо учасниками Божого обʼявлення в у Возлюбленому Сині.
Минулої неділі ми чули притчу “про таланти” звернули особливу увагу на того нікчемного і лінивого слугу, який не примножив дарований йому скарб. Він мав велике добро, яке могло принести багато користі іншим, але не скористав з нього ні він, ні інші і тому був засуджений. Господар дорікнув йому: “Тож треба було тобі дати мої гроші торгівцям, і я, вернувшись, взяв би своє з відсотками”. Ця смілива порада спонукала до ризикованих кроків. Адже термін “торговці” може означати тих, котрі не є близькими і не мають жодного відношення до господаря. Завдяки слузі ці “торговці” могли би стати учасниками великої справи, а немочі слуги, стали би причиною залучення інших до помноження скарбів. Слуга залишився закритим в собі, закритим до інших, закритим до помноження скарбів.
У притчі “про таланти” є на натяк на закритість вибраного народу перед поганами?
В історії про жінку з території Ханаан, де проживали погани, є відповідь?
Спробуймо поглянути на цю дивовижну Історію, шукаючи відповіді на ці запитання.
Звернімо увагу, що Ісус навмисно йде до цих поганських територій, залишаючи край свій. Ісус йде геть, бо свої його не прийняли і шукають, як би того погубити. Суперечки про чисте і нечисте зводять все до самоізоляції, і цей народ замість того, щоб нести іншим віру в Єдиного і Правдивого Бога, закривається перед іншими і все зводить до ідеалізації себе.
Ось в час цієї подорожі йому на зустріч виходить з цієї поганської території жінка. Так виходить, що вони зустрічаються на кордоні Святої землі і поганської. Жінка називає його Господом і ще дає йому меісанський титул “Сину Давидів”, визнає, що біс мучить її дочку і це означає, що її нащадки теж можуть бути в полоні зла.
В той час, коли Ісус вдає, що не чує її, представники Божого народу, апостоли, заступаються за нею. Але, яка причина їхнього “заступництва”? У кожному випадку на їх прохання Він зупиняється і тільки з ними веде розмову: “– Я посланий лише до погиблих овець дому Ізраїля”.
Це питання мабуть вводить їх в кризу. Бо від цього часу ми не почуємо жодного слова від цих “заступників”. Все ніби правильно: месія є для вибраного народу, який сам потребує допомоги, це знак вірності обіцянки Бога, котрий не залишить “своїх”. Але, коли “свої” не приймають, а “чужі” аж падають на коліна і відкриті, тоді як бути?
“25. Вона підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: – Господи, поможи мені!”
Вже вдруге жінка робить у своєму проханні визнання віри.
Ісус мабуть цитує так звану мудрість того часу, де поган прирівнювали до псів. Він вживає лагідний термін “щенята”, але все ж логіка є та сама: чи вартує допомагати поганам, якщо ти посланий до свого народу?
Апостоли знову мовчать. Але жінка не може мовчати, не може затягувати час, бо тут вирішується доля її дитини, її роду. Вона втретє називає Його “Господом” і не сперечається, але і не відмовляється від свого прохання. Вражає її мудрість і смиренність, що вона не хоче відбирати “хліб від дітей”, вона буде задоволена лише крихтами.
Останнє слово на Христом:” О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш. І видужала її дочка від тієї години.”
Після цього Ісус вертається у Святу Землю до свого народу.
Була випадкова ця зустріч? Чи це була подорож у пошуках відповіді що є насправді нечистим?
апостоли мабуть вертались дорогою у цілковитому мовчанні і глибоких роздумах. Адже відчували, що в цій історії є відповідь не тільки на прохання, на молитву жінки поганки, але також відповідь про місію вибраних дітей Божих.
Дорогі браття і сестри у Христі, ми, подібно до ізраїльського народу, покликані продовжувати місію Христа. Ми, Божий народ Нового Заповіту, теж можемо під впливом страху і бажання непомильності впасти у велику помилку “ЗАКРИТІСТЬ”. Подібно до лукавого і лінивого слуги заховати в собі Богом дані нам дари, не користаючи самим і не даючи можливості скористати іншим. Ми можемо придумувати різні оправдання і пояснення чому ми такі і сякі, але це не приносить спасіння ні нам, ні іншим.
Жінка, поганського роду, “нечиста” і “недостойна” подає приклад віри, але у мовчанні залишились ті, котрі хотіли позбутись її бо вона їх турбувала, їм заважала і згодом ввела в духовну кризу.