Дорогі браття і сестри у Христі, минулої неділі ми звернули увагу на те, що Бог хоче, щоб кожен з нас зміг приймати Боже слово, ніким не погорджує і вже від нас залежить те, які будемо давати плоди. А плоди мають бути такі, які були посіяні, тобто Боже слово.
Це означає, що Бог “сіється”, тобто входить в наше життя і ми можемо дати Йому місце замешкати в нас і дати плоди Його присутності.
У нас можуть бути перешкоди, спокуси і все, те, що може позбавити нас бути Божими, але Бог у Своєму милосерді далі продовжує сіятись у наших серцях, бо хоче, щоб ми спаслися.
Від того, як ми приймемо Боже слово, залежить свідчення нашої віри в Бога.
Бо дивлячись на нас, інші можуть пізнати який є цей Бог, в якого ми віруємо: Він поверховий і непостійний, заклопотаний і зажурений? Чи Він є той, що дає радість життя, дарує цю радість всім Своєю присутністю!
У сьогоднішньому уривку Євангелії від Луки 16, 19-31 ми читаємо притчу Ісуса про Двох осіб: багатого і Лазаря.
Спаситель торкає дуже делікатну тему стосунків багатих і бідних, благословенних і проклятих. У цій темі він також знаходить місце для того щоб, нас запросити поглянути, що є з людиною після її завершення земського життя, тобто після смерті.
Людина не зникає, вона продовжує своє існування, але вже у вічності. І ця вічність залежить від земського життя. Це означає, що живучи тут на землі, ми вже себе скеровуємо на те, як буде у вічності.
Бог нам дав все для того, щоб ми всі разом тут на землі жили щасливо. Навіть, якщо ми всі різні та з різними здібностями, фізичними можливостями та матеріальними статками. І ці різниці не для того, щоб хтось винищувався, а інший внаслідок цього принижувався. Така різниця дана нам для того, щоб ми могли допомогти один одному, доповнили один в одному те, чого не вистачає. Тому не слід мучити себе запитанням: чому я такий є?
Краще себе запитати: а для чого це мені дано?
В сім’ї батьки добре знають, що якщо вони хочуть, щоб діти виросли егоїстами, тоді мають забезпечувати кожного окремою іграшкою і всім окремим. Спочатку немов буде спокій, бо кожен буде мати своє, але з часом все рівно буде конфлікт, бо егоїст завжди буде спраглий чогось іншого і кращого, а найгірше, що егоїсти окрім себе не бачать інших, засліплюють себе самозадоволенням.
Але якщо батьки хочуть, щоб діти виростали у взаємній любові, тоді у них має бути багато чого спільного, де не буде місця для егоїзму. Звичайно, що це буде непросто, бо, щоб дійти до цього спільного, потрібно полюбити ділитися. Люди, які бачать потреби інших і відгукуються на них – ті, які були виховані у правдивій любові, це ті, які самі відчули любов і можуть любити інших.
Бути благословенним чи проклятим?
У традиції Старого Заповіту вважалося, що багатство – це є ознака Благословенства. І тому кожен хотів бути багатим, щоб бути благословенним. Натомість людина, яка була бідною, яка могла мати ознаки прокляття, немовби Бог забув за неї, або покарав її за якісь гріхи. Тому багаті люди втішалися тим, що вони є благословенні, бо Бог їх нагородив, а бідні відчували себе відкинутими.
Ісусова притча повністю змінює розуміння багатства і бідності.
Виявилося, що той, хто був багатим, насправді своїми вчинками заслужив на місце вічного прокляття, за ним послідує вся його родина, бо не слухали повчань Божих людей, і викривлено розуміли становище багатої людини: бо жили тільки для себе, у своє задоволення, а інші через те, що вони не ділилися, страждали сповна.
Ім’я Лазар означає “Бог подбає”. Так і є, коли багаті люди відкинули бідну людину, то Бог все рівно подбає про неї у Своєму Царстві після земського життя, у місці, де Він єдиний Господь і щедро ділиться зі всіма, хто тут на землі хотів бути його образом і подобою.

Дорогі вірні у Христі, запрошую вас до роздумів і до пошуку відповіді на запитання: в якого Бога вірив цей багатий чоловік, ім’я якого нам, навіть, невідомо? І в якого Бога вірив Лазар, що своїм ім’ям може нам підказати відповідь? В якого Бога віримо ми і яке нас чекає посмертне життя?
Як ми слухаємо Божу науку?
Чи часом ми її не перекручуємо на свій лад, щоб виправдати наші егоїстичні самовдоволення?
Багатий чоловік виявив свої великі переживання за своїх рідних, але вже було пізно. Ми ще живемо на цій землі і в нас є ще шанс вплинути на життя наших рідних, скористаємось з цього шансу, щоб дорогі нам люди були не тільки тут щасливі, а ще цілу вічність втішались невимовною радістю?