У неділю перед літургією у храмі приватно молились побожні люди. Їх кожного разу подивляти всі, бо саме вони творили молитовний дух перед Богослуженням, вже не згадуючи те, що вони ніколи не запізнювались.
Їх не один вважав достойним прикладом воцерковлених людей.
В один момент одна молільниця зауважила, на підлозі сміття і миттєво відреагувала, кажучи: «А де є то ті, що храм прибирають?»
Хтось миттєво зрушився з місця, а інші “побожно” продовжили молитву.
Все ніби правильно: кожен має виконувати те, за що відповідальний, так стає все ясно і чітко, але …. Чи так має бути у церкві?
Ми ж не якесь підприємство , якась установа під назвою «храм», ми перш за все Церква, тобто зібрані разом віруючі люди, тобто Божа сімʼя, тобто храм є усіх і для всіх, де кличемо один одного брат-сестра, де служимо один одному, де не має бути кращих/гірших, де все від Твоїх Тобі приносимо!
В часі літургії священик молить Бога : « освяти тих, що люблять красу дому твого. Ти їх прослав божественною Твоєю силою»
Правдива спільнота – це не тоді, де кожен вказує іншому, як він має служити, а тоді коли, кожен своїм прикладом показує приклад служіння і храм буде не тільки чистим, але буде місцем свідчення взаємного служіння, де ніхто нікому не вказує, а прикладом заохочує.
Подбаєш про красу храму і тебе також згадають у молитві, і віра твоя вчинками твоїми буде засвідчена. І не треба буде викрикувати: «а де є то ті …»