Самонадійний виклик Спастителю – зроби те, що я тебе прошу!
Дорогі брати і сестри у Христі, у сьогоднішній історії з Євангелія від Матея (Мт 14, 22-34) ми пригадуємо розвиток подій після помноження хлібів і риб у пустинному місці. Тепер Ісус змушує учнів сісти в човен і вирушити на інший бік. Він не йде з ними відразу, залишається на самоті… Для Нього це було важливо — виконати те, задля чого прийшов у самітнє місце.
Учні, мабуть, під враженнями від великого чуда, насичені і втомлені, відпливають без Учителя. Відпливають у місце не тільки “пустинне”, але й небезпечне, бо не має тверді. Хоч вони були досвідченими рибалками, але море вночі, та ще й під час бурі, завжди приносить відчуття тривоги. Морська буря, ніч, страх… і раптом – Ісус, Який іде по воді і промовляє: «Будьте спокійні — це Я, не бійтеся!» Не боятися?
Прочитати все »
Кожна річ має своє призначення і режим “літачок”також
У храмі була тиша. Люди заходили перед Богослуженням і займали вільні місця. Увійшла одна старшого віку жінка, перехрестилась, поклонилась і дістала телефон, розблокувала його, щось швидко пролистала і почала дивитися… Це помітив хлопчик, у якого щойно батько забрав телефон. Він штурхнув тата ліктем і кивнув у бік бабусі, мовляв: «Дивись, вона ж у храмі користується телефоном. Ти казав, що не можна!».
Батько одразу все зрозумів і тихо, але достатньо голосно, щоб почула й бабуся, сказав синові: “От коли будеш такий, як вона, тоді й зможеш користуватися телефоном у храмі”. Хлопчина зітхнув… Прочитати все »
Про двох, котрі шукали за глядачами і про двох, які потребували один одного
Двоє молодих людей у публічному місці злились в поцілунку. Уста їхні були разом, але їхні погляди постійно блукали довкола, немов шукаючи сторонніх глядачів. Залишається нерозгаданим питання: це був поцілунок любові чи лише частина публічної театралізованої сцени «кохання»?
Бракувало ще простягнутої руки зі смартфоном для селфі, аби весь світ побачив… цю сцену. Та і сталось … Вона витягула телефон і за мить всесь світ став свідком цієї сцени. Потім вони “розʼєднались” і кожен поглянув на свій телефон … Прочитати все »
Дев’ятниця на Успіння Пресвятої Богородиці
Дев’ятниця на Успіння Пресвятої Богородиці
Роздуми для *Дев’ятниці* з 6 по 14 серпня
Вірні ще від найдавніших часів не мали труднощів із визнанням того, що Марія померла, як і Її Єдинородний Син. Але це не завадило їм вірити й визнавати, що Її святе тіло не зазнало тління в гробі, і що величний кивот Божого Слова не був перетворений на порох і попіл. Навпаки, просвічені Божою благодаттю та спонукані любов’ю до Тієї, що є Матір’ю Бога і нашою небесною Матір’ю, християни дедалі ясніше почитали дивовижну гармонію ласк, якими Провидіння Боже обдарувало Пресвяту Богородицю.
Запрошую вас долучитись до спільної молитви та роздумів впродовж цих 9 днів.
Читати далі: https://www.rozdum.org.ua/?page_id=8148
У Преображення Господнє ми запрошені здійснити паломництво надії
Дорогі брати і сестри у Христі, що преобразився на Таворі, сьогодні ми разом з Ісусом і трьома учнями — Петром, Яковом і Іваном — запрошені духовно залишити все і скерувати свої очі, свої стопи та своє серце до висот. Це не зійти на вершину, як мандрівник чи альпеність, щоб взяти її, відчути себе переможцем і вищим над усіма.
Бути в Божій присутності
Апостоли, як і ми, були втомлені. Вони йшли за Ісусом, слухали Його слова, бачили Його діла. І ось Ісус веде їх на гору, у тишу, далеко від усіх. Відводить від натовпу, щоденних справ, навіть від місійної діяльності. Запрошує їх в тиші серця пережити присутність Бога. Він це робив часто, залишаючи їх всіх, а тепер він запросив їх, як учитель, що хоче навчити своїх учнів.
І там, на вершині, сталося щось неймовірне: обличчя Ісуса засяяло, Його одяг став білим як світло. Апостоли побачили Ісуса таким, яким Він є – у славі, у світлі, у повноті Божої краси. Тут Петро не витримав і вигукнув: «Господи, добре нам тут бути!»
І це була емоція і глибоке відчуття душі чогось величного і неописанного. Ось – присутність Бога. Ось — любов, яка не зраджує, не минає, дає надію, що все можна перейти. Прочитати все »
Людяність на перехресті
Одного ранку, стоячи на перехресті біля свого дому, я чекав на друга. Все було як завжди, але якось дивно – стояла поліцейська машина. Потім я помітив, що світлофор не працює. Тепер замість нього рухом керував поліцейський. Це було незвично бачити людину, адже ми так звикли, що технічні пристрої авотомачино регулюють наш повсякденний рух.
Але цього ранку все буде по-іншому. Атмосфера, яку створив поліцейський, була справді дивовижною. Він керував машинами з усмішкою, з лагідним поглядом, але водночас його рухи були чіткими та впевненими, інколи дуже строгими. Це було захоплючи. Водії у відповідь кивали головою, дехто піднімав руку на знак подяки, а хтось навіть вигукував: «Дякую!» Заторів не було, рух машин відбувався плавно, і відчувалося, що на перехресті панує справжнє життя.